Й

Літера Й
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Й, й (йот) — літера більшості слов'янських кириличних абеток (10-а в болгарській, 11-а в російській і білоруській, 14-а в українській). У сербській і македонській абетках відсутня, замість неї використовують літеру Ј. Й входить також до писемностей на кириличній основі для багатьох неслов'янських мов.

Історія

Знак Й походить з церковнослов'янської писемності XV–XVI століть, будучи поєднанням літери И і запозиченого з грецької писемності знаку стислості. Строге фонетичне розмежування зображень И і Й виникло в українському друці початку XVII століття; в ході «книжної справи» часів патріарха Нікона воно перейшло в московські видання церковнослов'янських книг (друга половина того ж століття) і використовується понині; старообрядці ж зберігають стару орфографічну систему, у якій іноді замість Й пишеться И (святыи небесныи владыка).

У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) Й у староукраїнській писемності вживалося в кількох графічних варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери. Остаточно увійшла до вжитку як самостійна літера 1619 року в «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького.

При введенні гражданського шрифту в 1707-1711 роках було скасовано всі надрядкові знаки, тобто особливий символ Й зник. Його відновила в 1735 році Академія наук і мистецтв (часто цю дату вказують як дату виникнення літери Й), але формально окремою літерою не вважався: не включали в перелік літер абетки, не мав порядкового номера, у словниках об'єднували з И тощо. Офіційно літерою абетки Й стала тільки у XX столітті, хоча деякий «утиск у правах» зберігається понині: якщо пункти перерахування чого-небудь позначають російськими літерами, то Й (як і Ё) при цьому пропускають.

За російським зразком літера Й увійшла до гражданських шрифтів болгарської, української і білоруської писемностей. До середини XIX століття її використовували також у сербській, але замінили латиноподібним йотом Ј, який успадкувала і македонська писемність.

Використання

У сучасній українській мові літерою «й» позначають середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним звуком (його, серйозний) та нескладовий голосний і у кінці складу після голосного (стій, дбайте). Також в українській і болгарській мовах поєднання йо використовується на початку слів і після голосних замість літери Ё.

Й буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «чотирнадцятий». При цифровій нумерації літера вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-й.

Таблиця кодів

Кодування	Реєстр	Десятковий код	Шістнадцятковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод (монолітний)	Велика	1049	0419	002031	00000100 00011001
	Мала	1081	0439	002071	00000100 00111001
Юнікод (розкладання)	Велика	68682502	0418 0306	00406001406	00000100 00011000 00000011 00000110
	Мала	70779654	0438 0306	00416001406	00000100 00111000 00000011 00000110
ISO 8859-5	Велика	185	B9	271	10111001
	Мала	217	D9	331	11011001
KOI-8	Велика	234	EA	352	11101010
	Мала	202	CA	312	11001010
Windows-1251	Велика	201	C9	311	11001001
	Мала	233	E9	351	11101001

У HTML велику літеру Й можна записати як Й чи Й, а малу й — як й чи й.

Джерела

• Й - Енциклопедія сучасної України [Архівовано 7 грудня 2019 у Wayback Machine.]

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Й // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.