Ы
| Літера Ы | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
| Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
| Ӕ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ | Ӷ |
| Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ | Ԭ |
| Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ | Җ |
| Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ | Ԑ̈ |
| Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ | Қ |
| Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ | Ӆ |
| Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ | Ӊ |
| Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ | О̆ |
| О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ | Ҩ |
| Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ | Ԍ |
| Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ | Ӯ |
| Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ | Х̑ |
| Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ | Ꚕ |
| Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ | Ꚓ |
| Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ | Ӹ |
| Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ | Ӭ̄ |
| Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ | Я̈ |
| Ԙ | Ԝ | Ӏ | ||||
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
| Ѿ | Ѣ | Ꙑ | ІЯ | Ѥ | Юси | Ѧ |
| Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
| Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
| Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
| Літери кирилиці | ||||||
Ы, ы («ы», «и») — кирилична літера. Відома також під назвою йори́[1] або єри́ (від рос. еры). 28-а літера білоруської кириличної, 29-а літера російської абетки, також присутня в більшості стандартів русинської. В інших слов'янських кириличних абетках відсутня (хоча в південнослов'янських мовах різниця між звуками [ɨ] та [і] усунулася, літеру Ы із сербської та болгарської абеток було вилучено лише в XIX столітті). Позначає голосний [ɨ], який існував іще в праслов'янській мові — вимовляється близько до [ɪ] (українського [и]), але під час вимови язик відсувається глибше, припідіймаючись до піднебіння.
Нині Ы вживають також у багатьох абетках неслов'янських мов.
Назва «єри́» (староцерк.-слов. ѥры, церк.-слов. еры́) очевидно походить від «еръ» (ъ) або «ерь» (ь). Власне ы походить від складання двох кириличних літер — ъ («єр») та ı («і»), чим і пояснюють її назву[2].
У найдавніших формах глаголиці і кирилиці літера ы, ймовірно, була відсутня; у пізніших зразках вона являла собою механічне поєднання (диграф) ъ або ь зі знаком і або и (у старослов'янських пам'ятках трапляються всі можливі комбінації диграфа; елементи літери могли поєднувати рискою). У російському письмі диграф ъи замість сучасної літери ы використовувався до початку двадцятого століття на межі префікса і кореня (наприклад, съискать). У найбільш «класичній» формі глаголичну ы прийнято зображати як 
, а кириличну — як 
(до XIV століття), 
(з XIV століття і досі). Прийнято вважати, що в кирилиці літера Ы займає 30-ту позицію, а в глаголиці 31-шу. Числового значення не має.
Звук [ɨ] («ы») досить поширений у мовах світу. У праіндоєвропейській мові був відсутній, у праслов'янській походить від праіндоєвропейського дифтонга [eu] або від монофтонга [ū] («довгого u»). Це підтверджує порівняння праслов'янських лексем з іншими індоєвропейськими: прасл. *synъ («син») — лит. sūnŭs, прасл. *svekry («свекруха») — лат. socrūs. Звук [ŭ], короткий варіант праіндоєвропейського *u, дав у праслов'янській редукований звук *ъ.
У запису фонетичної реконструкції праслов'янської мови для позначення [ɨ] використовується латинська y, цією ж літерою прийнято передавати кириличне «ы» у латинській транслітерації.
У процесі розвитку слов'янських мов голосний [ɨ] зник у більшості з них, злившись зі схожим голосним переднього ряду високого підняття [і]. Із сучасних літературних слов'янських мов він зберігається лише в білоруській і російській, дуже схожий звук [ɨ̞] (варіант запису [ɪ̈]) існує також у польській мові. У сучасній українській звук [ɨ] зберігся тільки в деяких діалектах (лемківському, бойківському, надсянському і деяких говірках закарпатського)[3].
В більшості діалектів русинської праслов'янський звук [ɨ] трансформувався в неокруглений, або ж злегка округлений, задньогортанний [ɤ].
За історико-етимологічним принципом в українській абетці ця літера була присутня аж до другої половини XIX століття[4]. Тривалий час «ы» вживалася в українському письмі як дублер літер «и» та «і» — у більшості українських земель з XII—XIII ст. їх читали як звук [ɪ] (що виник внаслідок злиття стародавніх [і] та [ɨ]). Літеру «і» писали на місці праслов'янського *i перед голосними (з XV ст.), «и» — на місці праслов'янського *i в інших позиціях, «ы» — на місці праслов'янського *y. Втім, вже з XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, д.-рус. рыбы могли записувати як рибы, а д.-рус. риза — як рыза.
Цього принципу стихійно дотримувався зокрема Іван Котляревський, який започаткував процес формування нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням. На XVIII ст. звука [ɨ] вже не існувало у більшості українських діалектів: він злився з [і] в один звук — [ɪ]. Літера ы, втративши свою давню вимову, стала зайвою. За нею не було закріплено окремого звука, тому ы та и вживали непослідовно, часто їх плутаючи[5]. Відтак у нових українських абетках, складених за фонетичним принципом, літера ы була відсутня.
В «Граматці» Пантелеймон Куліш писав:
|
Буква Ы въ нашій мові лишня, бо въ насъ не говорять такъ твердо, якъ Московські люде, ты, вы, мы, або столы, бабы, а мякше; тимъ и доволі зъ насъ букви И для всякого такого слова, якъ криниця, каплиця, и доволі букви І для всякого такого слова, якъ жінка, сіно. Буква Ы поставлена въ азбуці тілько на те, що вона есть у Церковних книгах, а затимъ и въ старосьвітському письмі. |
|
Борис Грінченко, відмовившись від ы і використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»[6]
Проте буква ы була присутня і в дуже поширеній до початку XX століття «ярижці», назва якої походить від церковнослов'янської назви літери «єри»[7].
У сучасних кириличних абетках для слов'янських мов «ы» існує тільки в російській, білоруській і церковнослов'янській.
Російська мова
У російській абетці використовується для передавання звука [ɨ] — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття, який зберігся у російській мові з праслов'янських часів. Згідно з Московською фонологічною школою, самостійна фонема /ɨ/ у сучасній російській відсутня, а [ɨ] є всього лиш алофоном фонеми /i/ після твердих приголосних[8]. Проте Петербурзька фонологічна школа розглядає /ɨ/ як окрему фонему[8].
- У російській мові «ы» пишеться на місці праслов'янського *y, а також у деяких інших випадках: так, рос. крыло при прасл. *kridlo пояснюється народною етимологізацією слова, його контамінацією з крыть[9].
- Після шиплячих «ы» ніколи не пишеться, заміняючись «и». Після «ц» у сучасному правописі «ы» пишеться лише в небагатьох винятках (цыпленок, цыган, цыц, цыкнуть, на цыпочках), у суфіксах та закінченнях (Курицын, огурцы, молодцы).
- На початку слів і після голосних «ы» пишеться лише у запозичених словах і назвах (ыр, ынджера, Ыгыатта, Ыджыдпарма, Джайаыл, Суыкбулак, Хабырыыс), у цьому відношенні її вживання аналогічне українському «и». Початкова позиція може траплятися і в питомо російських звуконаслідуваннях (ыкать, ых).
- Після задньоязикових «ы» пишеться лише в запозиченнях, іншомовних назвах (кок-сагыз, акын, такыр, Мангышлак, Кызыл, Архыз), а також у питомо російських простомовних формах слів (Кыся, Олегыч, Маркыч, Аристархыч), звуконаслідуваннях (гыгыкать, кыш), на стиках морфем (подытожить, сыграть, безымянный), за винятком префіксів іншомовного походження (постинфарктный, але предынфарктный) і префіксів на гортанні й шиплячі (межигровой, сверхизысканный), а також слова взимать з похідними. Хоча в сучасній російській мові задньоязикові можуть бути й твердими, й м'якими, на письмі вживається переважно «и». При цьому вимова складів ги, хи, ки може бути різною: як «ґі», «хі», «кі» (гиря, хищник, кислый), так і «ґы», «хы», «кы» (вздрагивать, тихий, тонкий). Сполучення задньоязикових з наступним голосним переднього ряду [і] та їхні м'які варіанти в східнослов'янських діалектах стали можливими лише у XIII—XIV ст., доти відбувалася їхня палаталізація і перехід у «зі», «сі», «ці».
- Після «й» літера «ы» трапляється лише в транслітерованих іншомовних іменах та назвах (Тайынша, Чыйырчык).
- Після «ъ» літера «ы», ймовірно, не трапляється взагалі (хоча теоретично в транскрипції й транслітерації не заборонена). Після «ь» трапляється у в'єтнамських запозиченнях (Тьы-ном, Тьы куокнгы).
Білоруська мова
- У білоруській мові також передає звук [ɨ], який може походити як від праслов'янського *y, так і від інших голосних (*i, *ь) після стверділих «р», «ж», «ц», «ч», «ш»: крыніца (< прасл. *krьnica/*krinica), жыта (< žito), бегчы (< *běgti), шыць (< *šiti).
Русинська мова
- В русинській мові у більшості діалектів, та, відповідно, у більшості літературних стандартів літера «ы»[10] використовується на позначення неогубленого голосного заднього ряду ([ɤ]) на місті етимологічного праслов'янського *y. Може зустрічатись як після непалаталізованих, так після палаталізованих приголосних.
- Літера відсутня в Бачвано-Сримському варіанті русинської, через відсутність окремої фонеми, яку б мала позначати.
Церковнослов'янська мова
У церковнослов'янській мові вживання схоже з російським, але є деякі відмінності:
- У різних граматичних формах одного і того ж слова можуть водночас траплятися -и та -ы, наприклад, раби (наз. відм. множини рабъ) — рабы (знах. і ор. відм. множини від рабъ);
- Після шиплячих можуть траплятися -и та -ы, наприклад, мужи́ (наз. відм. множини від мужъ) — мужы́ (знах. і ор. відм. множини), юноши (род. і дав. відм. від юноша — юноши (наз. і кл. відм. множини, а також наз., знах. і кл. відм. двоїни) — юношы (знах. відм. множини), нищимъ (ор. відм. однини) — нищымъ (дав. відм. множини) тощо;
- Після «ц» зазвичай пишеться «ы», літери «и» та «і» в цій позиції трапляються лише в запозичених словах (Цицеронъ, Констанція).
- Після префіксів на приголосну И може і переходити, і не переходити в Ы; можливі також написання з ЪІ замість Ы (подъимати/подымати, але ѿимати), для різних префіксів і коренів переважне написання може бути різним.
Відмінністю від староцерковнослов'янської орфографії є те, що в сучасній церковнослов'янській прийняті написання ги, ки, хи, гі, кі, хі на місці староцерковнослов'янських гы, кы, хы (староцерк.-слов. Кыѥвъ, але сучасне церк.-слов. Кіевъ).
- Літера ы використовується в кириличних абетках мов багатьох неслов'янських народів Росії: тюркських, монгольських, фіно-угорських. Там вона передає або звук [ɨ], або близькі до нього за артикуляцією задньоязикові чи середньоязикові голосні: у казахській [ɯ], у татарській [ɤ] та ін.
- Літера «ы» зазвичай включалася до складу румунської кирилиці, але практично не використовувалася. Замість неї для позначення звука [ɨ] вживалася буква Ѫ («великий юс»). Цікаво, що в церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті.
- Літера ы входить до складу молдавської кирилиці, де позначає звук [ɨ].
.jpg?lang=uk)
- Існує популярна кінокомедія Леоніда Гайдая, яка в оригіналі називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И»: «Операція «И» та інші пригоди Шурика». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук [ɨ] («Ы» — «чтоб никто не догадался», «щоб ніхто не здогадався»).
- З 1910 року випускалися паровози серії Ы.
- Літера «Ы» увійшла в мережевий жаргон рунету як замінник англомовного акроніма LOL — завдяки схожості в написанні.
- Назва гурту Леоніда Федорова «АукцЫон» пишеться через Ы.
Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:
|
|
Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.) Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[11]
|
|
Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові [ɨ] та [ɪ] не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука [ɪ]) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як [ɨ] («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми[12].
| Кодування | Реєстр | Десятковий код | 16-ковий код | Вісімковий код | Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1067 | 042B | 002053 | 00000100 00101011 |
| Мала | 1099 | 044B | 002113 | 00000100 01001011 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 203 | CB | 313 | 11001011 |
| Мала | 235 | EB | 353 | 11101011 | |
| KOI-8 | Велика | 249 | F9 | 371 | 11111001 |
| Мала | 217 | D9 | 331 | 11011001 | |
| Windows-1251 | Велика | 219 | DB | 333 | 11011011 |
| Мала | 251 | FB | 373 | 11111011 |
В HTML велику літеру Ы можна записати як Ы або Ы, а малу ы — як ы або ы.
Починаючи з версії 5.1 в Юнікоді є окремі коди для форми ЪІ (на відміну від ЬІ): U+A650, U+A651 (Ꙑꙑ).
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ ЄРИ. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА». Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2010.
- ↑ Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови [Архівовано 23 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене
- ↑ УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА». Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 1 лютого 2010.
- ↑ ПРАВОПИС. З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА». Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 9 вересня 2010.
- ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
- ↑ Агатангел Кримський. Нарис історії українського правопису до 1927 року // Агатангел Кримський. Твори в п'яти томах: Т. 3 : Мовознавство, фольклористика. Редколегія: Іван Білодід та інші. Київ: Наук. думка, 1973. 508 стор.: 293 (дзеркало на arvhive.org)
- ↑ а б Мусатов В. Н. Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография. — 2-е изд. — М. : Флинта, 2012. — С. 141—143.
- ↑ Крыло // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Фонетика :: Русинська Вебкнига. web.archive.org. 2 червня 2016. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
- ↑ Лінгвоцид і мовна шизофренія [Архівовано 12 квітня 2017 у Wayback Machine.]. — «Збруч». — 17 серпня 2016