Артемізія Джентілескі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася8 липня 1593(1593-07-08)[4][2][…]
Рим, Папська держава[6][7]
Померла1653[1][2][…]
Неаполь, Неаполітанське королівство, Габсбурзька Іспаніяd[6][7]
КраїнаІталія[8]
Національністьіталійка
Діяльністьхудожниця
Галузьмалярство
ВчителіОраціо Джентілескі[9]
Знання мовіталійська[10][11]
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd
НапрямокКараваджизм[5][12]
Жанрпортрет[6][7], релігійний живописd[6][7], історичний живопис[7] і міфологічний живопис[7]
Magnum opusЮдита, що вбиває Олофернаd, Adoration of the Magid, Judith and her Maidservantd, Susanna and the Eldersd, Allegory of Inclinationd і Self-Portrait as a Female Martyrd
Посадапридворний художник
Конфесіякатолицтво
БатькоОраціо Джентілескі
МатиПруденція Монтоне
Брати, сестриFrancesco Gentileschid[13]
У шлюбі зП'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти2 доньки
Автограф

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, 8 липня 1593 — 1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була розбещена флорентійський художник Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася в Неаполь, де і жила до самої смерті.

Творчість

[ред. | ред. код]

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізії була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентілескі — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

У літературі

[ред. | ред. код]

Роман про Артемізію був написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Благовіщення
    Благовіщення
  • Вірсавія
    Вірсавія
  • Кліо, муза історії
    Кліо, муза історії
  • Давид і Вірсавія
    Давид і Вірсавія
  • Есфір перед царем
    Есфір перед царем
  • Лукреція
    Лукреція
  • Св. Цецилія з лютнею
    Св. Цецилія з лютнею
  • Самсон і Даліла
    Самсон і Даліла
  • Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья
    Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья
  • Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
    Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
  • Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США
    Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США
  • Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
    Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
  • Св. Катерина Александрійська
    Св. Катерина Александрійська
  • Сусанна і старці
    Сусанна і старці
  • Св. Цецилія
    Св. Цецилія
  • Автопортрет з лютнею
    Автопортрет з лютнею
  • Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи
    Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118936794 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Artemisia Gentileschi — 2008.
  3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  6. ↑ а б в г Зведений список імен діячів мистецтва
  7. ↑ а б в г д е RKDartists
  8. ↑ MutualArt.com — 2008.
  9. ↑ https://www.museodelprado.es/aprende/enciclopedia/voz/gentileschi-artemisa/bc35919f-7235-457c-9c8f-fd166574143e
  10. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  11. ↑ CONOR.Sl
  12. ↑ https://www.oxfordartonline.com/page/caravaggio-and-caravaggisti-in-17th-century-europe/
  13. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артемізія Джентілескі
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артемізія_Джентілескі&oldid=43489753