Артемізія Джентілескі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася8 липня 1593(1593-07-08)[4][2][…]
Рим, Папська держава[6][7]
Померла1653[1][2][…]
Неаполь, Неаполітанське королівство, Габсбурзька Іспаніяd[6][7]
КраїнаІталія[8]
Національністьіталійка
Діяльністьхудожниця
Галузьмалярство
ВчителіОраціо Джентілескі[9]
Знання мовіталійська[10][11]
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd
НапрямокКараваджизм[5][12]
Жанрпортрет[6][7], релігійний живописd[6][7], історичний живопис[7] і міфологічний живопис[7]
Magnum opusЮдита, що вбиває Олофернаd, Adoration of the Magid, Judith and her Maidservantd, Susanna and the Eldersd, Allegory of Inclinationd і Self-Portrait as a Female Martyrd
Посадапридворний художник
Конфесіякатолицтво
БатькоОраціо Джентілескі
МатиПруденція Монтоне
Брати, сестриFrancesco Gentileschid[13]
У шлюбі зП'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти2 доньки
Автограф

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, 8 липня 1593 — 1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була розбещена флорентійський художник Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася в Неаполь, де і жила до самої смерті.

Творчість

[ред. | ред. код]

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізії була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентілескі — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

У літературі

[ред. | ред. код]

Роман про Артемізію був написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999

Посилання

[ред. | ред. код]