Координати: 49°48′16″ пн. ш. 29°18′46″ сх. д. / 49.80444° пн. ш. 29.31278° сх. д. / 49.80444; 29.31278
Очікує на перевірку

Верхівня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верхівня

Палац Евеліни Ганської
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Ружинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020130060076737
Основні дані
Засноване 1600
Населення 1 074
Площа 4,653 км²
Густота населення 230,82 осіб/км²
Поштовий індекс 13613
Географічні дані
Географічні координати 49°48′16″ пн. ш. 29°18′46″ сх. д. / 49.80444° пн. ш. 29.31278° сх. д. / 49.80444; 29.31278
Середня висота
над рівнем моря 		205 м
Водойми р. Постіл
Найближча залізнична станція Брівки
Відстань до
залізничної станції 		18 км
Місцева влада
Адреса ради вул. О. Бурди, 44, смт Ружин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13601
Карта
Верхівня. Карта розташування: Україна
Верхівня
Верхівня
Верхівня. Карта розташування: Житомирська область
Верхівня
Верхівня
Мапа
Мапа

CMNS: Верхівня у Вікісховищі

Верхі́вня — село в Україні, у Ружинській селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Кількість населення становить 1 074 особи. У 1866—1923 роках — адміністративний центр колишньої Верхівнянської волості, у 1923—2020 роках — центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]

Розташоване за 30 км від Бердичева[1], за 18 км на північний схід від Ружина та 18 км від найближчої залізничної станції Брівки, на річці Постіл (Верховенка)[2].

Населення

[ред. | ред. код]

У 1863[3] налічувалося 1 274 жителі, з них 1 148 православних, 50 католиків та 76 юдеїв[4], у другій половині 19 століття — 1 227 осіб[3].

За довідником 1885 року в селі мешкало 1 436 осіб, налічувалося 222 дворових господарства[5]. Наприкінці 19 століття кількість населення становила 2 232 особи, з них чоловіків — 1 150 та 1 083 жінки, дворів — 347[6].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 2 440 осіб, з них: православних — 2 068, юдеїв — 316, чоловіків — 1 211, жінок — 1 229[7].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 738 осіб, з них 1 316 чоловіків та 1 422 жінки; етнічний склад: українців — 2 595, росіян — 10, євреїв — 120, поляків — 10, інших — 3. Кількість домогосподарств — 614, з них несільського типу — 42[8].

На початок 1970-х років село мало 594 двори із населенням 2 056 осіб[2].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 457 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 1 074 особи[9].

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Відсоток
українська 99,35 %
російська 0,47 %
молдовська 0,09 %

Історія

[ред. | ред. код]

На околиці села виявлено давньоруський курганний могильник. Вперше згадується у 1600 році[2]. Час заснування — 1600 рік[8]. У 1600 році — власність Ядвіґи Фальчевської княгині Ружинської[3]. 10 жовтня 1604 року у селі зупинялося українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву[11]. У 1607 та 1609 роках належало князеві Романові Ружинському[3]. Згадується у документах Житомирського гродського суду у 1609 та 1611 роках, у справах про заставу села та постої жовнірів[2]. У 1613 році — власність княгині Софії Ружинської[3]. У 1618 році поміщик Стрибель скаржився на селян з Верхівні, котрі пограбували його маєток[2]. Відповідно до реєстру податків Київського воєводства, з 1628 року село належало до Самуеля Тучапського, який платив від 3 димів, 6 городників, млину та попа[3]. Під час Хмельниччини селом володів паволоцький полковник Іван Миньківський. У 1657 році Богдан Хмельницький спеціальним універсалом закріпив село за нащадками Миньківського. За Андрусівським перемир'ям 1667 року село залишилося у складі Речі Посполитої і, разом з навколишніми селами, стало власністю князя Любомирського[2]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як власність Скорупки, мало 47 дворів, сплачувало 7 злотих і 9 грошів до замку та 29 злотих і 6 грошів до скарбу[12].

Наполеон Орда. Верхівня, 1860

У 1728 році збудовано парафіяльну церкву, про що свідчить запис у візитації Паволоцького деканату від 1741 року. Там же значиться і кількість дворів на той час — 57. На початку 18 століття Верхівня, з навколишніми селами, належала до маєтку Любомирських: у 1729 році — Юрія Любомирського, згодом, послідовно, Йосипа, Станіслава та Каспера. Біля 1780 року від Каспера Любомирського маєток придбав Іван, після Івана він перейшов до Вацлава Ганського, батька Ганни Мнішек. У 1810 році В. Ганський збудував на поміщицькому дворі кам'яну римо-католицьку каплицю[4][3].

На початку 19 століття у селі засновано суконну фабрику, 1836 році на ній працювали 328 працівників. Для роботи на фабриці поміщик Ганський у 1833 році переселив 55 селянських родин із Горностайпільського ключа Радомисльського повіту. У 1836 році на сільськогосподарських роботах були зайняті 1 031 душ кріпаків. Починаючи з 1837 року, в селі відбувалися ярмарки — спочатку щотижня, згодом — через два тижні.

У 1847 році до села приїхав Оноре де Бальзак, який був знайомий із вдовою графа В. Ганського Евеліною. У Верхівні він працював над драмою «Мачуха» та повістю «Утаємничений», рукопис якої підписано «Верхівня, Україна, грудень 1847 р.». Також тут написано його «Лист про Київ». Після виїзду до Франції 2 лютого 1848 році, Бальзак повернувся у вересні того ж року для одруження з Евеліною Ганською. У травні 1850 року, після березневого вінчання у Бердичеві, подружжя назавжди виїхало до Парижа.

У середині 19 століття — село Сквирського повіту Київської губернії, на річці Верховенка, що впадає за 3 версти від Трубіївки до Роставиці, за 26 верст від Сквири. За 2 версти на південь розміщувалася крута гора, яку називали Королихою. За переказами місцевих жителів під горою колись відбулася битва між невідомими королем та королевою, котру виграла королева. У селі розміщувалася головне управління маєтку у Сквирському повіті, що від 1847 року належав Ганні Мнішек (до шлюбу Ганська). Всього маєток налічував 20 986 десятин землі та 3 035 ревізьких душ чоловічої статі. До маєтку входили Верхівня, Мусіївка, Бистріївка, Крилівка, Борщагівка, Скибинці, Кур'янці, Мармуліївка, Капустинці, Княжа та Чепіжинці. У 1832 році церкву піднято на кам'яний фундамент, покрито бляхою та пофарбовано. При церкві було 45 десятин землі[4][3]. Від середини 19 століття містечко перейшло до графів Жевуських. На той час налічувалося 349 дворів та 2 384 жителі. У 1861 році для викупу селянами відвели 1 319 десятин землі за 35 тис. рублів, які мали бути сплачені за 49 років. У 1866 році містечко стало центром новоутвореної Верхівнянської волості Сквирського повіту[2].

За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Верхівнянської волості Сквирського повіту Київської губернії, за 27 верст від Сквири, на річці Верші. Були волосне правління, церковна парафія, католицька каплиця, школа, 3 заїзди, винокурня[5].

Наприкінці 19 століття — власницьке село Верхівнянської волості Сквирського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Сквира — 25 верст, до найближчої залізничної станції Бровки, де розміщувалася також поштово-телеграфна станція — 15 верст. Поштова казенна станція розміщувалася в Ружині, поштова земська — у Верхівні. Основним заняттям мешканців було хліборобство, крім того селяни підробляли в Києві, Одесі та на залізниці. У селі числилося 2 800 десятин землі, з них 1 519 десятин належало поміщикам, 1 281 десятина — селянам (215 осіб), церкві — 45 десятин. Селом володів Адам Жевуський, господарство вів орендатор Едуард Легоцький, господарював за трипільною сівозміною. В селі була православна церква, каплиця, синагога, церковно-парафіяльна школа, винна лавка, три водяні млини. Пожежна команда мала 1 помпу, 5 діжок та 4 багри[6].

У червні 1906 року відбувся антивладний виступ селян. У 1912 році з 444 селянських господарств 100 були безземельними або мали менше однієї десятини землі, 95 — мали від 1 до 2, 80 — від 2 до 3 десятин. Малоземельні господарства становили 61,9 % від загальної кількості. З 275 малоземельних господарств 143 не мали худоби[2].

У 1923 році включене до складу новоствореної Верхівнянської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Ружинського району Бердичівської округи; адміністративний центр ради[13]. Відстань до районного центру, містечка Ружин — 15 верст, до окружного центру у Бердичеві — 60 верст, до найближчої залізничної станції, Бровки — 15 версти[8].

У серпні 1921 року в селі відкрито агрошколу, яку 1932 року реорганізовано в технікум. 1925 року відкрито семирічну школу, яку, у 1935 році, перетворено на середню школу. 22 жовтня 1923 року в селі організовано ТСОЗ «Червоний хлібороб», 1924 року виникло ще одне колективне господарство. 1929 року створено колгосп «Червоний хлібороб»[2]. 13 лютого 1935 року, село, в складі сільської ради, передане до Вчорайшенського району Київської області[13].

На фронтах німецько-радянської війни воювали 313 селян, 148 з них загинули. На їх честь у селі споруджено обеліск Слави.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 4 226,7 га земель, з них 3 306,7 — рілля. Село газифіковане, були універмаг, їдальня, поштове відділення, побутовий комбінат, лікарня, аптека, дитячі ясла та садок, два клуби, три бібліотеки, середня школа, сільськогосподарський технікум. У 1959 році в одній із кімнат технікуму, де колись жив Бальзак, створено меморіальну експозицію, на будівлі встановлено меморіальну дошку[2].

28 листопада 1957 року, внаслідок ліквідації Вчорайшенського району, село передане до складу Ружинського району, 30 грудня 1962 року — до складу Попільнянського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Ружинського району Житомирської області[13].

2005 року у Андрушівській астрономічній обсерваторії відкрито астероїд головного поясу, який було названо на честь села — 155116 Верхівня[14].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Верхівнянської сільської ради Ружинського району включено до складу Ружинської селищної територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[15].

Музеї, пам'ятки

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Маленков Р., Година О. Верхівня. Україна інкогніта. Процитовано 27 серпня 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Бовсунівський М., Турун В. Верхівня, Ружинський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 614-621. — 15 000 прим.
  3. ↑ а б в г д е ж и Wierzchownia, Wierchownia… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 414. (пол.)
  4. ↑ а б в Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Україніка (російська дореф.) . Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 202-203, 726. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 26 серпня 2023.
  5. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 170. (рос. дореф.)
  6. ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська дореф.) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1318. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2023.
  7. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 79. Процитовано 26 серпня 2023.
  8. ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 100-101. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 27 серпня 2023.
  9. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 27 серпня 2023.
  10. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  11. ↑ Похід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1
  12. ↑ Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 65. Процитовано 27 серпня 2023.
  13. ↑ а б в Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 224. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 27 серпня 2023.
  14. ↑ (155116) Verkhivnya. Minor Planet Center (англійська) . Процитовано 27 серпня 2023.
  15. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 16 серпня 2022.
  16. ↑ Музей Бальзака на Житомирщині
  17. ↑ На Житомирщині відкрили пам’ятник Оноре де Бальзаку та Евеліні Ганській. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 23 березня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Верхівня&oldid=43284141