Енума Еліш

Бог Мардук

Енума Еліш (Enûma Eliš) — вавилонський міф про створення світу, знайдений у 1849 році Остіном Генрі Леярдом (англ. Austen Henry Layard) у вигляді фрагментів у зруйнованій бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії (Мосул, Ірак) і опублікований Георгом Смітом у 1876 році.

Короткий опис

Енума Еліш має близько 1000 рядків і написана давньовавилонською мовою на сімох глиняних табличках, кожна з яких містить від 115 до 170 рядків тексту. Більшу частину тексту на табличці V було неможливо реставрувати, але, незважаючи на цю прогалину, текст майже завершений. Дублікат таблички V був знайдений у Султантепі — стародавня Гузіріна, розташована неподалік від сучасного міста Шанлиурфа в Туреччині.

Цей епос є одним з найважливіших джерел для розуміння світогляду вавилонян та їхніх космогонічних уявлень: панування Мардука і створення людства для служби богам. Її основна первісна мета не виклад теології або теогонії, але уславлення Мардука, головного бога Вавилона.

Енума Еліш існувала в різних копіях у Вавилоні та Ассирії. Версія з бібліотеки Ашурбаніпала датується 7 століттям до нашої ери. Цей текст, ймовірно, походить з часу Хаммурапі або, можливо ранньої епохи касситів (приблизно 16 вісімнадцятого століття до н. е.), хоча деякі вчені схиляються до пізнішої дати — десь близько 1100 року до н. е.

Вчені вважають, що таблички використовувались як «ритуал», тобто вони читалися під час церемонії чи свята. В наш час^[коли?] відомо що це святкування — фестиваль Акіту, або Вавилонський Новий рік. У ньому говориться про створення світу, і перемогу Мардука над Тіамат та те, як він стає царем богів. Потім слідує звернення до Мардука з його п'ятдесятьма іменами.

Табличка 1

Вступна частина, що означає «коли на висоті» є інципітом. Перша пластина починається:

e-nu-ma e-liš la na-bu-ú šá-ma-mu	Коли небо вгорі не мало назви
šap-liš am-ma-tum šu-ma la zak-rat	І земля внизу ще не мала імені
ZU.AB-ma reš-tu-ú za-ru-šu-un	І первісний Апсу, який породив їх,
mu-um-mu ti-amat mu-al-li-da-at gim-ri-šú-un	І хаос, Тіамат, мати їх обох,
A.MEŠ-šú-nu iš-te-niš i-ḫi-qu-ú-ma	Їх води змішалися разом,
gi-pa-ra la ki-is-su-ru su-sa-a la she-'u-ú	І рівнина була ще несформована, болота не було видно;
e-nu-ma dingir dingir la šu-pu-u ma-na-ma	Коли богів ще не було викликано до життя.

Епос називає імена двох первинних богів: Апсу (або Абзу) і Тіамат. Далі були створені деякі інші боги (Ea і його брати), які проживали у величезному тілі Тіамат. Вони роблять так багато шуму та галасу, що це дратує Тіамат і Апсу. Апсу хоче вбити молодих богів, але Тіамат не згодна. Мудрий Мумму погоджується з планом Апсу про їхнє знищення. Тіамат, щоб уникнути знищення цих молодих богів, попереджає Еа (Nudimmud), наймогутнішого з богів. Еа використовує магію, щоб ввести Апсу у кому, а потім убиває його, і ув'язнює Мумму. Еа стає головним богом, і разом зі своєю дружиною Дамкіною, створюють сина Мардука, ще могутнішого ніж він сам. Мардуку підкоряється вітер, і він використовує вітер, щоб насилати пилові бурі і смерчі. Ці смерчі пробуджують велике тіло Тіамат і боги, які все ще проживають у ній, не можуть спати.

Боги скаржаться Тіамат на гармидер і дорікають їй, що вона нічого не зробила, коли вбивали її чоловіка. Тіамат запропонувала створити чудовиськ, які б билися поруч з іншими богами. Вона створює одинадцять химерних створінь і ставить Кінгу їхнім очільником. Вона дарує йому таблиці долі, що робить його командування абсолютним.

Табличка 2

Еа довідався про план Тіамат помститися за Апсу. Він радиться зі своїм дідом Аншаром, каже йому, що на бік Тіамат стало багато богів, і вона створила одинадцять чудовиськ, поставила Кінгу на чолі й дала йому таблиці долі. Аншар збентежений і посилає Ану поговорити з Тіамат, може йому пощастить її вблагати, але той занадто слабкий і повертає назад. Аншара це стривожило ще більше, бо ніхто з богів не наважується піти проти Тіамат.

Подумавши, Аншар пропонує Мардука. Коли Мардука викликали, він цікавиться, з ким із богів треба битися, на що Аншар відповідає, що це не бог, а сама Тіамат. Мардук запевняє богів, що він легко впорається з Тіамат, але вимагає у разі успіху проголошення верховним богом, вищим за Аншара.

Табличка 3

Аншар питає поради в Гоги, й той радить поговорити з Лахму й Лахаму, розповісти про план Тіамат і про одинадцять чудовиськ, яких вона створила, й про готовність Мардука до бою, й про його вимогу верховенства у разі перемоги. Лахму, Лахаму й інших небесних богів ця розповідь засмутила. Боги випивають, їх схиляє на сон, і вони згоджуються на угоду з Мардуком.

Табличка 4

Мардуку віддають трон — він головує над богами — боги вшановують його й визнають його верховенство.

Крім трону Мардуку дали ще скіпетр і шати. Дали йому зброю й послали на бій із Тіамат — лук, сагайдак, булаву й блискавки, разом із чотирма вітрами — його тіло палало.

З чотирьох вітрів Мардук спорудив пастку, щоб Тіамат не могла втекти — він додав вихор, циклон і злий вітер Імхуллу — усього Тіамат обдували сім вітрів. Колісницю Мардука тягнули чотири істоти. Він звинуватив Тіамат у тому, що вона несправедливо зробила Кінгу своїм коханцем, що вона сама створила негаразди. Тіамат розлютилася, й почався бій.

Мардук використав сіть, подарунок Ану, й сплутав Тіамат; Тіамат спробувала його проковтнути, але злий вітер влетів їй у рот і завадив цьому. Вітри бушували в ній, і її роздуло. Тоді Мардук вистрілив їй у серце — й убив її. Інші боги спробували втекти, але не змогли — Мардук зловив їх, зламав зброю й сплутав сіттю. Одинадцять чудовиськ теж потрапили в сіть й були заковані; Кінгу забрали до ангела смерті, а таблиці долі Мардук у нього відібрав. Тоді Мардук розбив голову Тіамат булавою, і її кров поніс північний вітер.

Тоді Мардук розділив тіло Тіамат навпіл — з одної половини зробив небо, де створив місце для Ану, Енліль та Еа.

Табличка 5

Мардук створив подобу богів на небі, сформувавши сузір'я, й визначив дні року для них. Він створив день і ніч, а також місяць. Він створив хмари, щоб був дощ, і води Тигру і Євфрату. Таблиці долі він віддав Ану.

Було виготовлено статуї одинадцяти чудовиськ Тіамат і поміщено біля воріт Апсу.

Табличка 6

Мардук звернувся до Еа й сказав, що створить із крові людину, і люди служитимуть богам. Еа порадив використати для жертви одного з богів — небесні боги запропонували використати Кінгу, тож людину створили з його крові. Тоді Мардук розділив богів на верхніх та нижніх — три сотні він помістив на небо, а шість сотень на землю. Боги запропонували збудувати для нього трон або храм. Мардук звелів їм звести Вавилон. Цілий рік боги робили цеглини й побудували Есагілу великої висоти й зробили її місцем Мардука, Еа та Енліля.

Влаштували учту, в якій взяли участь 50 великих богів. Ану хвалив лук Енліля, тоді всі прославляли Мардука.

Наведено перші дев'ять імен і титулів Мардука.

Табличка 7

Наведено ще 50 імен та титулів Мардука.

Література

• Helmut Freydank u.a.: Lexikon Alter Orient. Ägypten * Indien * China * Vorderasien, VMA-Verlag, Wiesbaden 1997 ISBN 3-928127-40-3
• Brigitte Groneberg: Die Götter des Zweistromlandes. Kulte, Mythen, Epen, Artemis & Winkler, Stuttgart 2004 ISBN 3-7608-2306-8
• Florian Illerhaus: Marduks Kampf gegen das Chaosungeheuer Tiamat. Darstellungen des babylonischen Schöpfungsmythos und die Vielfalt der Deutungen. München. 2011. ISBN 978-3-640-80572-3
• Michael Jursa: Die Babylonier — Geschichte, Gesellschaft, Kultur, Verlag C.H.Beck, München 2004 ISBN 3-406-50849-9
• Adel Theodor Khoury und Georg Girschek: Das religiöse Wissen der Menschheit. Freiburg. 1999. Bd. 1. S. 118—141.
• W. G. Lambert: Enuma Elisch In: Otto Kaiser u.a: Texte aus der Umwelt des Alten Testaments|Texte aus der Umwelt des Alten Testaments — Alte Folge, Band III, Lieferung 4; Weisheitstexte, Mythen und Epen II — Akkadische Mythen und Epen , Gütersloher Verlagshaus Mohn, Gütersloh 1994, ISBN 3-579-00083-7, S. 565—602.
• Philippe Talon (Hrs.) 2005. Enuma Elis, The Standard Babylonian Creation Myth. State Archives of Assyria Cuneiform Texts 4. Helsinki, The Neo-Assyrian Text Corpus Project.

Посилання

• The Seven Tablets of Creation [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.], The Babylonian Legends of Creation, by E. A. Wallis Budge, [1921]