Координати: 54°54′ пн. ш. 8°20′ сх. д. / 54.900° пн. ш. 8.333° сх. д. / 54.900; 8.333

Зюльт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Зильт (значення).
Зюльт
Карта
Карта острова
Карта острова
Географія
54°54′ пн. ш. 8°20′ сх. д. / 54.900° пн. ш. 8.333° сх. д. / 54.900; 8.333
АкваторіяВаттове море
Група островівПівнічно-Фризькі острови
Площа57,32 км²[1]
Довжина38 км
Ширина12,6 км
Найвища точка0 ± 1 м і 53 ± 1 м
Країна
 Німеччина
Адм. одиницяПівнічна Фризія
Населення27219 (2004)
Вебсайтgemeinde-sylt.de
Зюльт. Карта розташування: Німеччина
Зюльт
Зюльт
Зюльт (Німеччина)
Мапа
CMNS: Зюльт у Вікісховищі

Зюльт (нім. Sylt [ˈzʏlt], півн.-фриз. Söl', дан. Sild) — острів у Північному морі, з 1927 року з'єднаний дамбою (довжина 11,2 км) із сушею. Належить Німеччині.

Протяжність острова — більше 38 км.

Площа — 99 км2.

Адміністративний центр — містечко Вестерланд.

Морський курорт, одне з найпопулярніших місць відпочинку в Німеччині. Відомий своїм піщаним пляжем завдовжки 40 км.

Економіка острова ґрунтується на туризмі. З середини 1970 років сільське господарство, лісозаготівлі та скотарство відіграють дедалі меншу роль в економіці острова. Значна частина робочої сили острова (близько 3 тис. осіб) займається трудовою діяльністю на материковій частині Німеччини.

Етимологія назви

[ред. | ред. код]

Назва Зюльт уперше згадується 1141 року в дарчій книзі монастиря Одензе. Про походження назви існує декілька теорій. За однією з них назва «Зильт» походить від англійського sill («поріг») або від данського syld (староданська мова: syll «поріг, фундамент»)[2] і означала «поріг землі, суходолу».

За іншою версією назву виводять від прагерманського слова *Selhiþō («місце морських котиків»), від *selha («морський котик»; дан. sæl, англ. seal) та суфікса -iþō. Те саме походження може мати назва норвезького острова Зільд (Sild), спорідненим вважають також топонім Зеландія.[3]

Історія

[ред. | ред. код]

Острів був заселений вже у кам'яну добу. На Зильті знайдено залишки 47 мегалітів. З бронзової доби збереглися курганні поховання заввишки 5–7 м. Багато давніх курганів було розорано чи забудовано. Біля містечка Тіннум збереглися фортифікаційні укріплення з початку нашої ери — Тіннумбург. Під час повторного заселення острова у VIII столітті вікінги використовували вали старих укріплень для будівництва власних поселень[4]. З часів вікінгів збереглося небагато залишків матеріальної культури та декілька пагорбів, де знаходилися поселення, захищені від штормів.

З 460 року на острові існувала гавань і порт. Беда Преподобний згадує про похід англів з цього острова проти романо-бритів та кельтів[5]. Знахідки меровінгських монет дають можливість археологам робити припущення про заселення фризами Зильта й сусідніх островів під натиском Франкського королівства. Найдавніша церква Зильта — церква Святого Северина. Перша церква була споруджена 1020 року на місці колишнього святилища Одіна. До нас дійшла церква 1216 року, побудована одночасно з церквами на островах Пельворм і Фер. 1241 року Зильт (Syld) згадується у книзі «Waldemar-Erdbuch», де перераховані володіння данського короля Вальдемара II.

1386 року данська королева Маргрет I передала Зильт разом з герцогством Шлезвіг герцогу Гольштейну Герхарду IV. 1644 року біля Зильта відбулася морська битва між данським та голландсько-шведським флотами. 1640 року вперше згадується Зильтська школа в містечку Кайтум. Після Дансько-німецької війни 1866 року Зильт перейшов до Пруссії.

1927 року було споруджено 11-кілометрову греблю, що поєднала острів з суходолом. У 1930-ті роки острів був улюбленим місцем відпочинку впливових націонал-соціалістів, зокрема Германа Герінга.

1945 року на острові розселили німців, депортованих зі Східної Пруссії.

З 1950-х років Зильт стає дедалі популярнішим німецьким курортом, зберігаючи цей статус до сьогодні.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.statistik-nord.de/fileadmin/Dokumente/R%C3%A4umliche_Gliederung/Schleswig-Holstein/Gemeindeverzeichnis_SH_01012017_Internet.xls
  2. ↑ Niels Åge Nielsen: Dansk Etymologisk Ordbog, 1966, 1989
  3. ↑ Nudansk Ordbog, Politikens Forlag, Kopenhagen, 1986
  4. ↑ Arthur Dähn: Ringwälle und Turmhügel. Mittelalterliche Burgen in Schleswig-Holstein, Husum 2001, S. 148-152
  5. ↑ Beda Venerabilis: Ecclesiastical History of the English People/Book 1#15 (Вікіджерела)

Література

[ред. | ред. код]
  • Hans Jessel: Das große Sylt-Buch. Ellert & Richter, Hamburg 2000, ISBN 3-89234-531-7.
  • Michael Jürgs, Tassilo Trost: Sylt — Die Insel, Stern Buch. Gruner + Jahr, Hamburg 1978
  • Harry Kunz, Thomas Steensen: Das Sylt-Lexikon. Wachholtz, Neumünster 2002, ISBN 3-529-05518-2.
  • Hinrich Matthiesen: Mein Sylt. Ein Lesebuch. Ullstein-Bücher, Allgemeine Reihe.. Ullstein, Berlin 2000, ISBN 3-548-24964-7.
  • Sven Simon (Hrsg.): Sylt — Abenteuer einer Insel. Hoffmann und Campe, Hamburg 1986, ISBN 3-455-08920-8
  • Peter Schmidt-Eppendorf: Sylt. Memoiren einer Insel. Dokumente, Chroniken, Berichte aus 1001 Jahren. Quellensammlung. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1977, ISBN 3-88042-037-8.
  • Georg Quedens: Kleines Lexikon Sylt. Von Abessinien bis Zugvögel. Zeise, Hamburg 2000, ISBN 3-932844-41-6.
  • Hans-Jürgen Stöver: Von der Inselbahn und den Bäderschiffen Sylts. Schleswiger Druck- u. Verlagshaus, Schleswig 1979, ISBN 3-88242-043-X.
  • Hans-Jürgen Stöver: Westerland auf Sylt. Das Bad im Wandel der Zeiten. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1980, ISBN 3-88042-101-3.
  • Christian Papendick: Sylt. Insel zwischen Sturm und Stille. Husum Verlag, Husum 2005, ISBN 3-89876-200-9.
  • Silke von Bremen: Wenningstedt. Wachholtzverlag, Neumünster 2000, ISBN 3-529-05003-2, S. 64-66.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зюльт
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зильт:інші зображення
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зюльт&oldid=43327742