Лідія Сальвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лідія Сальвер
Lydie Salvayre
Лідія Сальвер на літературному фестивалі «Livre sur la Place». Нансі, 2014
Ім'я при народженніLydie Arjona — Лідія Архона
Народилася5 вересня 1948(1948-09-05) (76 років)
Тулуза
ГромадянствоФранція Франція
Національністьпо батькові іспанка, по матері каталонка
Діяльністьписьменниця-романістка
Мова творівфранцузька
Роки активностіпочаток 1980-х
Жанрроман, п'єса
Magnum opus«Компанія привидів», «Гімн», «Не пла́кати»
Преміїдив. текст статті Ґонкурівська премія (2014)

CMNS: Лідія Сальвер у Вікісховищі[1]

Лі́дія Сальве́р (фр. Lydie Salvayre), до шлюбу Архона (ісп. Arjona); 5 вересня 1948(19480905), Тулуза) — французька лікарка і письменниця[2], лауреатка Ґонкурівської премії[3] (2014) за роман «Не пла́кати». Твори Лідії Сальвер перекладено двадцятьма мовами.

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Лідія Архона народилася в Тулузі молодшою з трьох дочок у родині муляра[4]. Її батьки у 1930-х належали до числа республіканців в Іспанії й після громадянської війни в цій країні емігрували на Південь Франції. Батько походив із Андалузії, мати — з Каталонії[5]. Лідія провела дитинство в Отеріві, що біля Тулузи. Її сім'я жила в скромних матеріальних і побутових умовах у поселенні іспанських біженців. Її рідною мовою була іспанська[6]. Французьку мову Лідія вивчала в дитячому садку та школі й опанувала її завдяки читанню книжок.

Закінчивши середню школу, вступила до Тулузького університету, де студіювала сучасну літературу та іспанську мову й здобула звання бакалавра, a в 1969-му вступила на медичний факультет того ж закладу. Одержавши диплом медика, вона спеціалізувалася на психіатрії в Марселі й до кінця 1970-х працювала психіатром у клініці муніципалітету Бук-Бель-Ер. Розлучившись із чоловіком, у 1983 році Сальвер переїхала до Парижа й стала працювати педіатром в Аржантеї.

З початку 1980-х з'явилися перші публікації Лідії Сальвер у літературних часописах Екс-ан-Прованса і Марселя. У 1990 році вона отримала премію Ермеса для дебютантів за роман «Заява» (La déclaration). Її роман «Компанія привидів» (La Compagnie des spectres) здобув Листопадову премію (Prix Novembre), а в 1997-му літературний журнал Lire визнав його найкращою книжкою року. Лідія Сальвер одержала Премію Франсуа Бієду (François Billetdoux) за роман «Бернар Валле» (Bernard Wallet).

У 2014 письменниця стала лауреаткою Ґонкурівської премії за роман «Не плакати» (Pas pleurer), у якому показано Жоржа Бернаноса. Авторка написала цю книжку на основі оповідей своєї матері про Громадянську війну в Іспанії 1936 року.

Твори

[ред. | ред. код]

Проза

[ред. | ред. код]
  • 1990 : La Déclaration, Paris, Julliard —
  • 1991 : La Vie commune, Paris, Julliard —
  • 1993 : La Médaille, Paris, Le Seuil —
  • 2001 : Le Vif du vivant, Paris, Cercle d'Art —
  • 2002 : Et que les vers mangent le bœuf mort, Verticales —
  • 2002 : Contre + CD audio avec Serge Teyssot-Gay et Marc Sens, Verticales —
  • 2003 : Passage à l'ennemie, Paris, Le Seuil —
  • 2005 : La méthode Mila, Paris, Le Seuil —
  • 2006 : Dis pas ça + CD audio avec Serge Teyssot-Gay, Marc Sens et Jean-Paul Roy, Verticales —
  • 2006 : Lumières sur la CCAS. Les activités sociales des salariés de l'énergie, collectif, Paris, Cercle d'Art —
  • 2007 : Portrait de l'écrivain en animal domestique, Paris, Le Seuil —
  • 2008 : Petit traité d'éducation lubrique, Cadex —
  • 2009 : Bernard Wallet, Paris, Le Seuil —
  • 2011 : Hymne, Paris, Le Seuil —
  • 2013 : 7 femmes. Emily Brontë, Marina Tsvetaeva, Virginia Woolf, Colette, Sylvia Plath, Ingeborg Bachmann, Djuna Barnes, Paris, Librairie Académique Perrin —
  • 2014 : Pas pleurer, Paris, Le Seuil. Prix Goncourt 2014[3]

Драматургія

[ред. | ред. код]
  • 1995 : La Puissance des mouches, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : La Compagnie des spectres, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : Quelques conseils aux élèves huissiers, Verticales —
  • 1999 : La Conférence de Cintegabelle, Paris, Le Seuil —
  • 2000 : Les Belles âmes, Paris, Le Seuil —

Передмови

[ред. | ред. код]
  • 2004: Femmes dans la guerre, collectif, Paris, Le Félin
  • 2010: Les Madones du trottoir : évocation de Sylvain Fourcassié, Cadex

Театральні постановки

[ред. | ред. код]
  • La Vie commune
    • 1995: "La Nouvelle secrétaire", адаптував Cosima de Boissoudy, поставив Jacques Taroni, France Culture
  • La Puissance des mouches
    • 2005: поставив Yvon Chaix, Théâtre Jean Vilar
    • 2005: поставив Gérard Lorcy, La Minoterie, Marseille
  • La Compagnie des spectres
    • 2002: поставила Monica Espina, Théâtre national de Chaillot
    • 2003: поставила Monica Espina, Théâtre Jean Vilar.
    • 2006: поставив Gérard Lorcy, Villers-Saint-Paul, Salle Henri Salvador
    • 2008: поставив Pierre Béziers, tournée dans les Bouches du Rhône, Hérault, Haute-Provence, puis au Théâtre du Lucernaire.
    • 2011: поставив Zabou Breitman, Theatre de la commune Aubervilliers
  • La conférence de Cintagabelle
    • 2005: поставив Jean-Yves Lazennec, Théâtre de la Commune.
  • Les Belles âmes
    • 2008: поставив і адаптував Laurence Février, Théâtre national de Chaillot.
  • Quelques conseils aux élèves huissiers
    • 2011: поставили Jeanne Mathis та Frédéric Andrau

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1990: Премія Ермеса за дебютний роман (Prix Hermès du premier roman), La déclaration
  • 1997: Листопадова премія (Prix Novembre), La Compagnie des spectres
  • 2009: Премія Франсуа Бієду (Prix François-Billetdoux), BW
  • 2014: Ґонкурівська премія, Pas pleurer

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Lydie Salvayre [Архівовано 6 листопада 2014 у Wayback Machine.], Biographie de la documentation de Radio France, octobre 2014, bei France Inter
  3. а б France 24 avec l'AFP (05.11.2014). Lydie Salvayre décroche le prix Goncourt pour son roman "Pas pleurer" (фр.) . france24.com. Процитовано 05.11.2014.
  4. Ludovic Perrin. Lydie Salvayre, au nom de la mère. Le Journal du Dimanche, 09.11.2014. Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 14 листопада 2014.
  5. La francesa d'origen català Lydie Salvayre guanya el premi Goncourt per un llibre sobre la Guerra Civil espanyola [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.], vilaweb.cat, 5. November 2014
  6. Marianne Grosjean, Lydie Salvayre remporte le Prix Goncourt pour Pas pleurer [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Interview mit der Autorin), Tribune de Genève, zuletzt aktualisiert am 5. November 2014

Посилання

[ред. | ред. код]