Ниркова недостатність

Ниркова недостатність
Спеціальність	нефрологія
Препарати	paricalcitold і Α-кетоглутарова кислота
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	N17-N19
DiseasesDB	26060
MeSH	D051437

Ниркова недостатність (також уремія) — патологічний синдром, який спричинюють різні фактори, проявляється раптовими і прогресуючими порушеннями функцій нирок з явищами олігурії / анурії, азотемії, розладами водно-електролітного балансу.

Етіологія і патогенез

Причини:

• порушення ниркової гемодинаміки (шок, колапс тощо)
• різні екзогенні інтоксикації (отруєння сулемою, чотирьоххлористим вуглецем, дихлоретаном, сполуками вісмуту, миш'яка, отруйними грибами, укуси змій тощо)
• алергійно-токсичні впливи (сульфаніламідні препарати, антибіотики, рентгеноконтрастні речовини тощо)
• різні інфекційні хвороби (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, лептоспіроз тощо)
• гострі захворювання нирок
• обструкція сечових шляхів
• ускладнення еклампсії та інших захворювань.

Виділяють дві основні клінічні форми: гостру та хронічну.

При всіх цих формах розвивається некронефроз, тобто некроз епітелію канальців, набряк та клітковинна інфільтрація інтерстиціальної тканини, пошкодження капілярів нирок.

Визначають чотири періоди розвитку синдрому:

1. початковий — клініка визначається причиною, що викликала ураження нирок
2. олігоанурічний — проявляється різким зниженням добового діурезу
3. відновлення діурезу
   • фаза початкового діурезу
   • фаза поліурії
4. одужання — починається з моменту зникнення гіперазотемії.

Лікування

Усунення причин, що сприяють виникненню недостатності та можливо швидкому відновленню діурезу, корекції гомеостазу. При недостатності, що розвивається, основним методом лікування є гемодіаліз.

Див. також

• Гостра ниркова недостатність
• Хронічна ниркова недостатність
• Гепаторенальний синдром

Джерела

• Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.