Олександр (Драбинко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Олександр.
Олександр
Єпископ Олександр, 2008 рік
Митрополит Переяславський і Вишневський
(до 19 листопада 2019 року — Переяслав-Хмельницький і Вишневський)
з 4 березня 2019
Церква: ПЦУ
Попередник: кафедру засновано
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський,
вікарій Київської митрополії
(до 23 листопада 2013 року — архієпископ,
до 14 червня 2011 року — Переяслав-Хмельницький,
до 19 грудня 2010 року — єпископ)
19 грудня 2007 — 5 лютого 2019
Обрання: 14 грудня 2007
Церква: УПЦ (МП) → ПЦУ
Попередник: Митрофан (Юрчук)
Наступник: Діонісій (Пилипчук) (в УПЦ (МП), Переяслав-Хмельницький)
Спиридон (Романов) (в УПЦ (МП), Вишневський)
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Київська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Діяльність: священник
Національність: українець
Тезоіменитство: 12 вересня
Ім'я при народженні: Олександр Миколайович Драбинко
Народження: 18 березня 1977(1977-03-18) (47 років)
Корець, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Дияконство: 20 травня 2004
Священство: 28 липня 2006
Чернецтво: 20 серпня 2006
Єп. хіротонія: 19 грудня 2007
Хто висвятив у єпископа Володимир (Сабодан),
собор архієреїв УПЦ (МП)[1] та решти РПЦ[2]

Нагороди:

Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня

CMNS: Олександр у Вікісховищі

Олекса́ндр (у миру Драбинко Олександр Миколайович; нар. 18 березня 1977, Корець, Рівненька обл., УРСР) — український церковний діяч, архієрей Православної церкви України, митрополит Переяславський і Вишневський.

До 15 грудня 2018 — був архіреєм УПЦ (МП), митрополитом Переяславським і Вишневським.[3]. З 1998 року був референтом митрополита Київського УПЦ (МП) Володимира[перевірити][уточнити], з 2006 року — його секретарем. У 2011—2012 — голова Відділу зовнішніх зв'язків (в.о. з 2010) та постійний член Синоду УПЦ (МП). 2006—2012 — головний редактор сайту церкви. 2006—2007 — голова місії «Синодальний відділ УПЦ (МП) у зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». 2009—2014 — член Міжсоборної присутності РПЦ.

Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила УПЦ (МП), зокрема, його «поміркованої» частини[4]. Вважався «правою рукою» предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана)[5].

Настоятель дерев'яного Храму УПЦ (МП) всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[6] та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві Теремки-2 в Києві[7].

15 грудня 2018 року взяв участь у Об'єднавчому соборі, де перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ.[8]

4 березня 2019 року Синод ПЦУ призначив його єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).[9]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Олександр Миколайович Драбинко народився 18 березня 1977 року в місті Корець, нині Рівненська область, Україна (тоді Ровенська область, Українська РСР, СРСР) в сім'ї службовців.

У 1994 році закінчив Корецьку середню загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю.

У 1994 по 1998 роки навчався у Московській Духовній Семінарії, яку закінчив за першим розрядом. З 1998 по 2002 роки навчався в Київській Духовній Академії.

Початок служіння при митрополитові Володимиру

[ред. | ред. код]

У 1998 році призначений референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля УПЦ МП.

У 2002 році захистив дисертацію на тему «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)»[10]. За цю наукову працю Вченою радою Київської Духовної Академії йому було присуджено вчений ступінь кандидата богослов'я.

З лютого 2003 року по листопад 2005 року — співавтор та ведучий телепрограми «Православний Міръ», що виходила в ефірі телеканалу «Ера» на замовлення Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви.

20 травня 2004 року на свято Вознесіння Господнього в храмі на честь святої Марії Магдалини в Тверії (Свята Земля) митрополитом Київським Володимиром висвячений на диякона.

1 липня 2006 року призначений особистим секретарем предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

28 липня 2006 року (в день пам'яті святого князя Володимира) за Божественною Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври митрополитом Володимиром висвячений на священика у целібаті.

З 1 серпня 2006 року — головний редактор офіційного сайту Української Православної Церкви[11] та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання «Церковна (православна) газета».

20 серпня 2006 року в Монастирі святого Пантелеймона на горі Афон митрополитом Київським і всієї України Володимиром пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного Олександра Свірського. 28 серпня за богослужінням в Києво-Печерській лаврі зведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами. 24 вересня за богослужінням в Зимненському монастирі зведений в сан архімандрита. 7 січня 2007 року нагороджений другим хрестом з прикрасами.

Рішенням Священного Синоду УПЦ (МП) від 22 листопада 2006 року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»[12]. 1 травня 2007 року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення[13].

Архієрейське служіння до 2011 року

[ред. | ред. код]

Рішенням синоду УПЦ МП від 14 грудня 2007 року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії[14]. 19 грудня року в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.[15]

У 2008 році призначений настоятелем дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[16].

27 липня 2009 року призначений членом Міжсоборної присутності РПЦ[17]

З січня 2010 року згадується, як виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ[18].

У 2010 році став настоятелем ставропігійного Храму Преображення Господнього в київському жилому масиві Теремки-2[7], який було зведено громадою Церкви святих Бориса і Гліба УАПЦ на чолі з отцем Юрієм Бойком. Однак, власник землі, на якій було збудовано храм, народний депутат від Партії Регіонів Ігор Лисов, передав церкву УПЦ (МП)[19].

19 грудня 2010 року під час Служби Божої в крипті Базиліки святого Миколая в Барі (над його мощами) зведений в сан архієпископа[20]. Невдовзі після цього відомий російський богослов і місіонер протодиякон Андрій Кураєв висловив припущення, що невдовзі архієпископ Олександр стане Керівником справами Української Православної Церкви[21].

Рішенням синоду УПЦ МП від 14 червня 2011 року затверджений головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП і постійним членом синоду з титулом «Переяслав-Хмельницький і Вишневський».

Після погіршення здоров'я митрополита Володимира

[ред. | ред. код]

Під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) на засіданні Синоду 23 грудня 2011 року призначений головою комісії, яка мала тимчасово керувати Київською єпархією, а також відповідальним за лікування предстоятеля перед синодом[22]. На засіданні 26 січня 2012 року рішення про створення комісії з управління Київською єпархією скасоване як таке, що суперечить статуту УПЦ МП. Тоді ж Синод звільнив Драбинка з посади настоятеля Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового «з метою вдосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві собору» після доповіді митрополита Вишгородського Павла (Лебедя) про результати аудиторської перевірки фінансування будівництва[23]. 20 лютого Релігійно-інформаційна служба України опублікувала лист митрополита Володимира, в якому він скасував наступне засідання Синоду, скликане найстаршим після нього за хіротонією членом митрополитом Одеським Агафангелом (Саввіним) на 21 лютого[24]. За свідченням джерела газети «Сегодня», цей лист був ініційований архієпископом Олександром. Видання також опублікувало карикатурний вірш, підписаний іменем Драбинка, в якому члени Синоду митрополити Агафангел, Павло та Іларіон зображені в образах «Привоз», «Малина» і «Колхоз» відповідно[25].

21 лютого засідання Синоду таки відбулося після того, як його члени відвідали митрополита Володимира в лікарні. Було ухвалено рішення звільнити Олександра з посад голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП та головного редактора офіційного сайту церкви, його також було виведено зі складу постійних членів Священного Синоду. В рішенні йдеться, що воно ухвалено, зважаючи на смуту, яку вносить в життя УПЦ діяльність Преосвященного Олександра[26]:

Його деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян.

Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.

Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом Кирилом (Гундяєвим) звузити свободу управління автономної УПЦ (МП)[27].

Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ (МП) як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві[28].

25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу № 23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»[29].

Наприкінці червня 2013 року архієпископ Олександр (Драбинко) фігурував в історії навколо викрадення двох монахинь Покровського монастиря включно з настоятелькою, пов'язану з аферами з продажу автомобілів Lexus[30][31][32]. 14 червня монашки нібито приїхали в лавру на запрошення архієпископа Олександра, після чого зникли на три доби. В кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, архієпископ проходив як свідок[33]. ЗМІ та деякі оглядачі, а також предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет у своїй офіційній заяві звинуватили проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на архієпископа Олександра (Драбинка)[34][35].

У 2016 р. народний депутат Новинський напав на Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у місті Корець[36].

Також у 2016 р. Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ (МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це — Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит ухвалив рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».[37].

У листопаді 2016 року Синод УПЦ (МП) видав заяву, у якій йдеться, що митрополит Олександр поширював «плітки і наклеп», а також став джерелом «інформаційного бруду».[38]

8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок Вадима Новинського, яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.[39][40].

Після об'єднавчого собору

[ред. | ред. код]

У травні 2019 митрополит Олександр подав позов проти глави УПЦ (МП) Онуфрія щодо захисту честі і гідності. «Оскільки у Зверненні Синоду РПЦвУ[41] вкрай негативно згадано моє ім'я, відразу після публікації Звернення я звернувся з відкритим листом до Блаженнішого Митрополита Онуфрія та до всього єпископату Української Православної Церкви, в якому вказав на безпідставність звинувачень та їх вигаданий, наклепницький характер», — йшлось в заяві митрополита ПЦУ. Митрополит Олександр пояснив. що відповіді на свій лист до УПЦ (МП) він не отримав, тому вирішив позиватися до суду[38].

Також у травні 2019 він заявив, що Вселенський патріарх не відкличе томос у Православної церкви України, оскільки такої процедури не існує.[42]

«Визнання помісного статусу України Елладською Православною церквою — це друга визначна подія після вручення Томосу Патріархом Варфоломієм», — сказав митрополит Олександр у жовтні 2019 року[43].

У січні 2020 року митрополит Олександр подарував нововисвяченому єпископу УГКЦ Стефану (Сусу) панагію, яка раніше належала Митрополиту Володимиру (Сабодану).[44]

11 жовтня 2020 року з нагоди 10-ліття освячення Преображенського собору отримав від предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія Орден святого архістратига Божого Михаїла I ступеня.[45]

Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[46]

Погляди

[ред. | ред. код]

Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в УПЦ (МП), прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії[4]. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії[47]:

З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?

Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.

Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера Валерія Каурова[4].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Державні

[ред. | ред. код]

Церковні

[ред. | ред. код]

Праці

[ред. | ред. код]

Під загальною редакцією вийшли:

  • «Літопис Української Православної Церкви» (2006–2007)
  • «Таков нам подобаше Архиерей» (рос.) (2007)
  • «Украинская Православная Церковь: 15 лет соборности» (рос.) (2007)
  • «Святині української землі» (2006)

Корупція

[ред. | ред. код]

2023 року в розслідуванні журналісти УП дійшли висновку, що Драбинко продав будинок депутату Павлу Халімону за значно заниженою ціною[52][53].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Онуфрій (Березовський), Іоанникій (Кобзєв), Лазар (Швець), Нифонт (Солодуха), Іларіон (Шукало), Антоній (Фіалко), Іонафан (Єлецьких), Варфоломій (Ващук), Василій (Златолинський), Сергій (Генсіцький), Феодор (Гаюн), Софроній (Дмитрук), Віссаріон (Стретович), Питирим (Старинський), Анатолій (Гладкий), Гурій (Кузьменко), Симеон (Шостацький), Єфрем (Кицай), Іоанн (Сіопко), Павло (Лебідь), Митрофан (Юрчук), Онуфрій (Легкий), Филип (Осадченко), Інокентій (Шестопаль), Амвросій (Полікопа), Агапіт (Бевцик), Пантелеймон (Бащук), Лука (Коваленко), Мелетій (Єгоренко), Олексій (Гроха), Антоній (Паканич), Митрофан (Нікітін), Варнава (Філатов), Єлисей (Іванов), Іриней (Семко), Никодим (Горенко), Володимир (Мельник), Іларій (Шишковський), Олександр (Нестерчук), Євлогій (Гутченко)
  2. ↑ з Росії: Олександр (Могильов), Іоанн (Попов), Олександр (Іщеїн), Аристарх (Смирнов);
    з Молдови: Петро (Мустяце)
  3. ↑ Ще один митрополит УПЦ МП оголосив про перехід до Православної церкви України. espreso.tv. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  4. ↑ а б в ТЕОполітика.[недоступне посилання] Павло Солодько, Український тиждень. № 31 (40) від 1 серпня 2008 року
  5. ↑ Геополитические войны в украинской церкви. [Архівовано 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года (рос.)
  6. ↑ Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено). [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  7. ↑ а б Про нас. [Архівовано 1 листопада 2010 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Храму Преображення Господнього
  8. ↑ Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 20 грудня 2018.
  9. ↑ Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р. Єдина помісна Українська Православна Церква (укр.). 4 березня 2019. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
  10. ↑ Православие в посттоталитарной Украине (вехи истории). [Архівовано 27 листопада 2011 у Wayback Machine.] Александр Драбинко (рос.)
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 липня 2008. Процитовано 18 липня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року. [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  13. ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. [Архівовано 15 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО). [Архівовано 5 вересня 2011 у Wayback Machine.] Древо (рос.)
  16. ↑ Штаб будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового. [Архівовано 19 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  17. ↑ Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви [Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  18. ↑ КИЇВ-МОСКВА. Головний редактор офіційного сайту УПЦ та виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ увійшов до складу комісії Міжсоборної присутності з питань взаємодії Церкви, держави та суспільства.[недоступне посилання з липня 2019] Офіційний сайт УПЦ
  19. ↑ Преображення в синіх тонах.[недоступне посилання з липня 2019] Максим Савчук, Главком. 14 жовтня 2010 року
  20. ↑ ІТАЛІЯ-УКРАЇНА. Блаженнійший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію біля мощей святого Миколая в Барі (+ ВІДЕО). [Архівовано 6 березня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  21. ↑ Диакон Андрей Кураев представил нового Управляющего делами УПЦ (МП) — архиепископа Александра (Драбинко). [Архівовано 5 квітня 2011 у Wayback Machine.] Релігія в Україні (рос.)
  22. ↑ Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2011 року. [Архівовано 13 лютого 2012 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  23. ↑ Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 26 січня 2012 року. [Архівовано 30 січня 2012 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  24. ↑ Митрополит Володимир скасовує засідання Синоду УПЦ, скликане митрополитом Агафангелом (оновлено). [Архівовано 23 березня 2012 у Wayback Machine.] Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  25. ↑ По сети уже гуляют стихи о борьбе за место Владимира. [Архівовано 25 лютого 2012 у Wayback Machine.] Сегодня (рос.)
  26. ↑ Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 21 лютого 2012 року. [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  27. ↑ Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. [Архівовано 18 березня 2012 у Wayback Machine.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  28. ↑ КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] Офіційний сайт УПЦ
  29. ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 25 листопада 2013.
  30. ↑ Монахинь похитили в Лавре из-за денег за Lexus — СМИ. [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] Дело
  31. ↑ Грешные дела. Арестован предприниматель, обвиняемый в похищении монахинь [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] Коммерсант
  32. ↑ Монашки з Покровського монастиря бояться, що їх знову можуть викрасти і катувати. [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] Gazeta.ua
  33. ↑ В суде допросят архиепископа Драбинко по делу похищения двух монашек. [Архівовано 23 червня 2013 у Wayback Machine.] Комсомольская правда в Украине
  34. ↑ Патріарх Філарет: «Архієпископа Олександра (Драбинка) шпиняють за спротив Москві». [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви Київського патріархату
  35. ↑ Предстоятеля УПЦ МП шантажують, вимагаючи піти, — такою може бути суть скандалу зі зниклими черницями й «Лексусами». [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] Олександр Дорошенко, Україна молода
  36. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 9 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  37. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  38. ↑ а б Митрополит ПЦУ Драбинко подав позов проти глави УПЦ (МП) Онуфрія щодо захисту честі і гідності. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 16 січня 2020.
  39. ↑ Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
  40. ↑ Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського. ukranews.com. Українські новини. 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016.
  41. ↑ Мається на увазі Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка [Архівовано 16 січня 2020 у Wayback Machine.] (14.11.2016)
  42. ↑ Томос в української церкви ніхто ніколи не відбере - митрополит Драбинко. nv.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 16 січня 2020.
  43. ↑ "Друга визначна подія після вручення Томосу": Драбинко пояснив важливість визнання ПЦУ. 5 канал (uk-UK) . Архів оригіналу за 10 грудня 2019. Процитовано 16 січня 2020.
  44. ↑ Драбинко подарил епископу УГКЦ панагию, которая раньше принадлежала Митрополиту Владимиру (Сабодану). Взгляд | Интернет-издание (рос.). Процитовано 16 січня 2020.[недоступне посилання]
  45. ↑ а б Блаженнійший Митрополит Епіфаній звершив Божественну літургію у Спасо-Преображенському соборі з нагоди 10-ліття його освячення. PCU (укр.). 11 жовтня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 12 жовтня 2020.
  46. ↑ Поважна рада. Орден Святого Пантелеймона. Процитовано 17 квітня 2024.
  47. ↑ На межі двох світів. [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] Петро Зуєв, Дзеркало тижня. № 33 від 6 вересня 2008 року
  48. ↑ Указ Президента України від 13 січня 2019 року № 7/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  49. ↑ Указ Президента України від 22 січня 2013 року № 35/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  50. ↑ Указ Президента України від 23 жовтня 2009 року № 864/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  51. ↑ Президент України нагородив секретаря Предстоятеля УПЦ. [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] Релігійно-інформаційна служба України
  52. ↑ Гулийчук, Дмитрий (23 січня 2023). Нардеп Халимон купил элитный особняк в центре Киева в разгар войны: все, что известно о скандале. ТСН. Архів оригіналу за 25 серпня 2023. Процитовано 15 жовтня 2023.
  53. ↑ Ткач, Михайло (23 січня 2023). Слуга будинку на печерському пагорбі. Як заступник керівника фракції СН придбав маєток у центрі Києва. Українська правда. Архів оригіналу за 13 жовтня 2023. Процитовано 15 жовтня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олександр_(Драбинко)&oldid=43361416