Променізм

Михайло Ларіонов. Червоно-синій променізм. 1913 р.

Променізм (рос. лучизм), районізм (від фр. rayon — «промінь») — оригінальна художня теорія і течія в живописі російського авангарду 1910-х років, один з ранніх напрямків абстракціонізму .

Засновником і теоретиком течії був художник Михайло Ларіонов. Проголошені ним ідеї засновані на зоровому ефекті зміщення світлових спектрів і світлопередачі (різних світлових променів хроматичного спектру), за допомогою яких можна створювати особливий мальовничий простір з «перетину відображених променів різних предметів». Відповідно до теорії променизма, насправді людина сприймає не самий предмет, а «суму променів, що йдуть від джерела світла, відбитих від предмета і потрапивших в поле нашого зору» . Промені на полотні передаються за допомогою кольорових ліній .

У променизмі працювали Михайло Ле-Дантю та інші художники групи «Віслючий хвіст». Особливий розвиток променизм отримав у творчості С. М. Романовича, який зробив колористичні ідеї променизма основою «просторовості» барвистого шару фігуративної картини.

Історія

«Скло» (Михайло Ларіонов, 1912)

Виставка Вільяма Тернера, яку Ларіонов побачив в Лондоні в 1906, призводить його до роздумів про колір в живописі, і художник починає сприймати форму відбитка світлових променів. Це послужило поштовхом до створення нового напряму, який згодом отримає назву «променізм».

У 1909 в Московському Товаристві вільної естетики Ларіонов показав свою першу картину в новому стилі — «Скло» (Нью-Йорк, музей Соломона Гуггенхайма); картина була виставлена лише один день і в наступний раз показана тільки через три роки на виставці «Віслючого хвоста» разом з іншими роботами. У 1910 до нього приєдналися Наталя Гончарова і брати Давид і Володимир Бурлюки. Вони утворили групу «Бубновий валет», у виставках якої брали участь Глез, Лефоконьє, Кандинський.

У 1911 році Ларіонов залишає «Бубновий валет» і готує «Маніфест променизма», який підписали 11 художників. Опублікований лише в 1913, цей маніфест розкриває принципи Ларіонова: мета живопису — передати четвертий вимір, отже, картина повинна сама перебувати поза часом і простором, для чого вона повинна складатися зі світлових променів, не тільки тому, що колір є рушійним «законом», але і тому що його тональність і сила надають новим формам сенс. І хоча публікація маніфесту сильно запізнилася (і збіглася за часом з «Чорним квадратом» Малевича), використання «променів» чистого кольору залишається одним з найбільш ранніх прикладів нефігуративного живопису.

У 1913 році в Москві проходить виставка авангардистів «Мішень», де представлені роботи Ларіонова і Гончарової, виконані в новому стилі.

У 1914 році Ларіонов влаштовує в Парижі виставку, передмову до каталогу якої написав Аполлінер. Після цього Ларіонов разом зі своєю дружиною створює ескізи і декорації для групи російського балету Дягілєва і майже перестає займатися живописом . Тільки Гончарова, вже в похилому віці, після 1956 року, знову повертається до живопису. Я. Тугендхольд написав з приводу її ретроспективної виставки ще в 1913 році в Москві, що «щотижня відгукуючись на всі модні віяння нашого часу, переходячи від одного» променізму «до іншого … зображуючи одного і того ж павича в десяти стилях, вона не знайшла часу, щоб поглибити свій талант, зосередити свої сили, що будь-яку моду можна знайти у неї, але тільки не „саму Наталію Гончарову, її художнє“ я».

Променізм Ларіонова нашумів свого часу як одне з багатьох сенсаційних явищ, модних тоді в мистецтві. То були роки, коли в Росії, і особливо в Москві, за словами С. Дягілєва, «двадцять шкіл народжувалися в місяць: футуризм, кубізм — це вже античність, передісторія … Виставки організовуються в палацах і в мансардах …». Постійних послідовників у променізму не знайшлося, але він надав неабиякий вплив на інші течії російського авангарду, зокрема, на супрематизм і конструктивізм.

Художні принципи

Сенсом живопису засновник променізму Михайло Ларіонов оголосив не зображення предметів, а ілюстрування відбитих від них колірних променів, що, на думку автора, в більшій мірі близько до того, як предмети бачаться оку. Тобто, відповідно до теорії, ілюстрація наближається до «символічної площини» картини. Променизм стирає кордони, які існують між натурою і картинної площиною.

Променизм зараховують до одного з ранніх різновидів абстрактного живопису, але він має й інші, більш широкі аспекти, такі як відділення предмета від його оптичного сприйняття. Ось чому художник повинен зображувати не предмет, а тільки промені, які падають на нього. Але так як на наші очі діють промені, які падають не тільки на даний предмет, але і на найближчі предмети, то тому художник повинен «розумово» осягнути, уявити і відповідно зобразити, так би мовити, променистий вигляд предмета. «Це майже те ж саме, — каже Ларіонов, — що міраж, що виникає в розпеченому повітрі пустелі, який малює в небі віддалені міста, озера, оази — променизм стирає ті кордони, які існують між картинною площиною і натурою». У «променистої» картини предмети реального світу не мають ніякого значення, крім, в термінології Ларіонова, «реалістичного променизму», де предмет служить точкою відправлення. Луч умовно зображують кольоровою лінією, і таким чином, стверджує Ларіонов, найкраще може бути виявлена істота самого живопису — «комбінація кольору, його насиченості, ставлення колірних мас, заглибленість, фактура на цьому…».

На практиці «променістські» твори представляли собою зображення з різкими контурами, великою кількістю гострих кутів і пучків косих ліній. Сам Ларіонов виділяв в рамках течії різні напрямки, від «реалістичного променізм», при якому зображуваний об'єкт легко пізнаваний, до так званого «пневмопроменізму», коли відбиваючись від предмета промені повністю затуляють його.

Див. також

• Трасування променів (комп'ютерна графіка)
• Променісти й майбутники

Література

• Лучизм // Большой Энциклопедический словарь. — 2000.
• Иньшаков А. Н. Лучизм в русской живописи и мировой авангард. Мифология света в новом искусстве // Искусствознание. — 1999. — Вип. 2 (10 листопада). — С. 354—371.
• Иньшаков А. Н. Лучизм Ларионова и лучизм художников „Ослиного хвоста“ // Искусствознание. — 2001. — Вип. 2 (10 листопада). — С. 430—455.
• Иньшаков А. Н. Ларионов и Малевич: лучизм и супрематизм // Н. Гончарова, М. Ларионов: Исследования и публикации. Сборник статей / Комиссия по изучению искусства авангарда 1910—1920-х гг.. — М. : Наука, 2001. — 10 листопада. — С. 3—21. — ISBN 5-02-022615-7.
• Поспелов Г. Г. «Равновесие танца» или «Огородное пугало»?: Лучизм Ларионова: от плоскости к пространству // Н. Гончарова, М. Ларионов: Исследования и публикации. Сборник статей / Комиссия по изучению искусства авангарда 1910—1920-х гг.. — М. : Наука, 2001. — 10 листопада. — С. 22—30. — ISBN 5-02-022615-7.
• Иньшаков А. Н. Лучизм по С. Романовичу // Искусствознание. — 2003. — Вип. 2 (10 листопада). — С. 348—361.
• М. Ларионов. Лучизм. — Москва : К и К, 1913.
• Мосин И.И. Все о стилях и течениях в современном искусстве. — Вильнюс : UAB «Bestiary», 2013. — С. 50. — 5000 прим. — ISBN 978-609-456-077-4.
• C. Филлипс. …Измы: как понимать современное искусство. — Москва : ООО «Ад Маргинем Пресс», 2014. — С. 44—45. — ISBN 978-5-91103-190-9.

Посилання

• Н. Гончарова, М. Ларионов, К. Зданевич и др. Манифест лучистов и будущников. Процитовано 31 жовтня 2015.
• Работы художников-лучистов на сайте Wikipaintings.org. Процитовано 31 жовтня 2015.