Кінь дикий
| Тарпан | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Equus ferus ferus Boddaert, 1785 | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| equiferus Pallas, 1811 gmelini Otto Antonius, 1912 | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Кінь дикий, або тарпан (Equus caballus ferrus, також Equus caballus gmelini) — представник роду Кінь (Equus), дика форма виду Equus caballus, найімовірніший пращур одомашненого свійського коня (Equus caballus caballus).
Один з трьох загальновизнаних підвидів виду Equus caballus[1]:
- Equus caballus ferus — Кінь дикий, або тарпан (інколи розрізняють лісову і степову форми),
- Equus caballus przewalskii — Кінь Пржевальського, або тарпан джунгарський.
- Equus caballus caballus — Кінь свійський (включаючи все різноманіття робочих і скакових коней), нерідко розглядається як підвид Коня Пржевальського при визнанні останнього окремим видом.
Вимерлий європейський дикий кінь, невеликий на зріст (висота в холці 107 — 130 см). Однією з ознак, окрім малого зросту, є темний «ремінь» уздовж хребта, а також відсутність чубчика та неповисла грива. Травоїд; у минулому досить поширений у степах і лісостепах Європи.
Тарпани були маленького зросту з відносно грубою горбоносою головою, загостреними вухами, густою короткою хвилястою, майже кучерявою шерстю, яка ставала довшою взимку, короткою, густою, кучерявою гривою і хвостом середньої довжини. Влітку колір був рівномірний чорно-бурий, жовто-бурий або брудно-жовтий, взимку ясніший, мишачий (мишаста масть) з широкою темною смугою вздовж спини. Ноги, грива та хвіст — темні. Густа шерсть дозволяла тарпанам переживати холодні зими. Міцні копита не вимагали підків.
Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів, які розпадалися на маленькі групи з жеребцем на чолі. Тарпани були вкрай дикі, обережні та полохливі.
Загальноприйнято вважати, що тарпани вимерли через оранки степів під поля. Їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопій. Також у деяких країнах м'ясо тарпанів вживали в їжу.
Через те, що ці коні завдавали великої шкоди посівам, їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи мали загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.
У 1814 році в Пруссії кілька тисяч нагоничів оточили в Дуйсбурзькому лісі останні табуни лісових коней і знищили їх. Всього було вбито 260 тварин.
В Україні раніше тарпан був досить численний; окультурення степів спричинилося до зникнення тарпанів (останній екземпляр відловлено у 1886 році біля села Нововоронцовка на Херсонщині).
У 1918 році в маєтку поблизу Миргорода на Полтавщині (Україна) помер останній (степовий) тарпан. Нині череп цього тарпана зберігається в Зоологічному музеї МДУ, а скелет — у Зоологічному інституті Академії наук у Санкт-Петербурзі.
Проте, у XXI столітті винищення диких коней продовжується в Австралії. Влада Австралії вже намагалася скоротити популяцію у 2000 році, вбиваючи їх з гелікоптера. Тоді, як повідомляло видання The Independent, за три дні було застрелено понад 600 диких коней, однак реакція громадськості призвела до перерви цих заходів на два десятиліття. Вже у 2023 році міністерство навколишнього середовища Нового Південного Уельсу заявило, що здичавілі коні загрожують місцевій дикій природі та більшість з них потрібно вбити. Мова йде про популяцію близько 19000 диких коней, яких називають «брамбі» та яка мешкає в парку, що розташований на південному заході Австралії. Планується скоротити чисельність диких коней до 2027 року — до 3000 особин[2][3].
У польській частині Біловезької Пущі з особин, зібраних по селянських господарствах (у яких у різний час опинилися тарпани та дали потомство), були штучно відновлені так звані тарпановидні коні (польський коник), що зовні виглядають точно як тарпани, і випущені на волю. Згодом тарпановидні коні були завезені й в білоруську частину Біловезької Пущі.
З 2014-го року проєкт з розведення тарпановидних коней запущений в Україні. Близько 30 особин завезено в Парк природи «Беремицьке» (Козелецький район, Чернігівська область).
У 1999 році Всесвітній фонд природи (WWF) в рамках проєкту завіз в околиці озера Папес на південному заході Латвії 18 коней. На 2008 рік їх там було вже близько 40.
На честь дикого коня тарпана було названо швидкісний потяг ЕКр1 «Тарпан» виробництва Крюківського вагонобудівного заводу, що у місті Кременчук Полтавської області. Поїзд належить Українській залізничній швидкісній компанії.
- ↑ Вид Equus caballus // Види ссавців світу 2005. Архів оригіналу за 26 вересня 2012. Процитовано 29 червня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|url-status=yes(довідка) - ↑ Australia plans to kill thousands of wild horses by shooting them from helicopters, environment official says. // By Charles R. Davis. Oct 28, 2023, 9:12 PM GMT+3
- ↑ Австралія планує вбити тисячі диких коней, стріляючи в них з гелікоптерів — Insider. 28.10.2023, 23:34
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Гептнер В. Г. О тарпанах // Зоол. журн. — 1955. — 34, № 6. — С. 1404—1423.
- Кириков С. В. Человек и природа степной зоны. Конец X — середина XIX в. (Европейская часть СССР). — М.: Наука, 1983. — 126 с.
- Кінь Пржевальського (Equus Przewalskii Pol., 1881): Проблеми збереження та повернення в природу (Матеріали VI Міжнародного симпозіуму, присвяченого 100 — річчю розведення виду в заповіднику «Асканія-Нова») // Вестик зоологии — 1999. — Окремий випуск № 11.—240 с. (у тому числі Зміни фауни унгулят України в історичні часи [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.])
- Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. — 84 с.
- Кузьмина И. Е. Лошади Северной Евразии от плиоцена до современности. — СПб, 1997. — 224 с. — (Тр. ЗИН РАН; Том 273).
- Тарпан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1880. — 1000 екз.
- Тарпан // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Кінь дикий в Червоній книзі України [Архівовано 27 травня 2014 у Wayback Machine.]
- http://horses.kiev.ua/page_predki.html [Архівовано 25 квітня 2010 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про коней. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |