Перейти до вмісту

ьо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ьо — диграф, що використовується в кирилиці. Складається з двох окремих кириличних букв ь і о. Вживається у болгарській та українській мовах.

Звуки

[ред. | ред. код]

Українська

[ред. | ред. код]

В українській мові диграф ьо позначає звук [о] і м'якість попереднього приголосного — /ʲɔ/. Запроваджений 1837 року в правописі часопису «Русалка Днѣстровая».

Диграф ьо пишеться в середині слова:

  • 1. після приголосного для позначення його м'якості перед о[1].
    Наприклад: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього[1].
  • 2. після м'яких приголосних для позначення російського ё /jɵ/ в російських власних назвах[2].
    Наприклад: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін[2], мис Дежньова, річка Оленьок[3].
  • 3. після м'яких приголосних для позначення польського io в польських прізвищах[4].
    Наприклад: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький[4].

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]