Перевірена версія

Stryker

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Stryker
M1126 Infantry Carrier Vehicle
M1126 Infantry Carrier Vehicle
Типбронетранспортер
LAV III/Piranha III 8×8
Схема: класична (у передній частині — моторно-трансмісійне відділення, ліворуч — відділення управління; у середньому відсіку та кормовій частині — десантне відділення)
ПоходженняСША США / Канада Канада
Історія використання
На озброєнніз березня 2002
ОператориСША США
Перу Перу
Україна Україна
ВійниВійна в Іраку
Війна в Афганістані
Російське вторгнення в Україну
Історія виробництва
РозробникКанада Канада / Швейцарія Швейцарія
ВиробникGeneral Dynamics Land Systems
Вартість одиниці$1 233 010 — $1 888 889[1][Прим. 1]
Виготовленняз 2002
Виготовлена
кількість		~ 4 349[2]— 4 466[3][Прим. 2][3]
ВаріантиM1126 ICV
M1127 RV
M1128 MGS
M1129 MC
M1130 CV
M1131 FSV
M1132 ESV
M1133 MEV
M1134 ATGM
M1135 NBC RV
M1296 Dragoon
Характеристики
Вагавід 16,47 (БТР M1126) — до 18,77 (САУ M1128)
Довжина6 950—7 250 мм
Ширина2 720—2 840 мм
Висота2 640—3 160 мм
Обслуга2 чол. (командир бойової машини + водій)
Десант9 чол.
Бронясталева високої твердості, рознесена + модульна композитна MEXAS[en][4]
Лоб: 14,5 мм
Борт: 14,5 мм
Корма: 14,5 мм
Дах: 14,5 мм
Днище: 14,5 мм
Активний захист: немає
Динамічний захист: немає
Головне
озброєння
різнорідне в залежності від типу броньованої машини
Двигун
Питома потужність15,8 к. с./т
ТрансмісіяAllison MD3066P
6 — вперед, 1 — назад
Підвіска8×8/4
тиск на ґрунт: 2,05
Дорожній просвіт533 мм
Швидкістьшосе: 101 км/год
бездоріжжя: 64 км/год
Прохідністьнахил: 30°
підйом: 60
стінка: 0,61 м
рів: 1,98 м
брід: 1,35 м
Stryker у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Страйкер.

«Стра́йкер» (англ. Stryker) — сімейство колісних 8×8/4 бойових броньованих машин виробництва американської компанії General Dynamics Land Systems, що перебувають на озброєнні механізованих військ армії США. «Страйкер» створено на базі канадського бронетранспортера LAV III, який, у свою чергу, є глибокою модернізацією швейцарського бронетранспортера Piranha III 8×8. Бойові машини сімейства «Страйкер» є основним озброєнням бригадних бойових груп армії США, сформованих на початку 2000-х років, і призначені для транспортування підрозділів мотопіхоти (зазвичай мотопіхотного відділення) на полі бою, ведення ними бою з машини, вогневої підтримки їх у процесі та після спішування, а також для всебічної підтримки й забезпечення бойових дій механізованих підрозділів американської армії.

Ряд бойових броньованих машин «Страйкер» дістав свою назву на честь двох американських військовослужбовців, нагороджених посмертно вищою військовою нагородою США — Медаллю Пошани: рядового першого класу Стюарта С. Страйкера, який загинув у Другій світовій війні, і спеціаліста 4-го рангу Роберта Ф. Страйкера, що загинув у В'єтнамській війні.

Сімейство бойових машин «Страйкер» включає 10 різновидів броньованих машин, що перебувають на озброєнні бригадних бойових груп «Страйкер». Перші машини надійшли на озброєння американської армії в лютому 2002 року. Станом на квітень 2013 року було поставлено 4349 одиниць бойової техніки сімейства «Страйкер» різних типів[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Створення

[ред. | ред. код]

12 жовтня 1999 року начальник штабу Армії США генерал Е.Шінсекі офіційно оголосив перспективний план трансформації сухопутних військ країни на майбутнє з урахуванням наявних та перспективних викликів і загроз сучасності в контексті завершення холодної війни. Програма, яка отримала назву «Мета майбутнього армії» (англ. The Objective Force)[5], відобразила намагання американських військових створити сили, які будуть спроможні швидко реагувати на кризові ситуації в будь-якому регіоні світу, здатні своєчасно розгортатися в районах оперативного призначення та домінувати в будь-якому конфлікті[6]. Програма визначала адаптацію армії до доктрини гнучкого та релевантного реагування на ситуації і потребувала наявності на озброєнні відповідного новітнього озброєння та військової техніки. Першою фазою розробки цієї техніки була розробка проміжного варіанту лінійки бойових машин, що отримав назву «IAV» (англ. Interim Armored Vehicle — «Проміжна броньована машина»), яка заповнюватиме розрив у можливостях сухопутних військ до ведення так званого «класичного» типу війн, застосовуючи важку та потужну бойову техніку піхоти типу БМП M2 «Бредлі» або легку та мобільну, і водночас слабко озброєну та захищену техніку типу M998 «Хаммер»[7] для участі у військових конфліктах низької інтенсивності.

Прототип майбутнього «Страйкера» — швейцарський бронетранспортер Piranha III 8×8

Після відбору декількох варіантів бронетранспортерів, що розглядалися як база для подальшого створення сімейства бойових броньованих машин, за основу було взято канадський бронетранспортер LAV III, який запропонувала філія компанії General Dynamics — General Motors Defence Canada. Уже через кілька місяців після початку випробувань у листопаді 2000 року правління канадської фірми уклало контракт на серійне виробництво 2131 машини «Страйкер» різних модифікацій та оснащення ними шести бригадних бойових груп швидкого реагування. Кожна бригадна бойова група отримувала понад 300 одиниць новітньої техніки[8]. Перші зразки, що надходили, були лише 2-х типів: піхотний бронетранспортер M1126 (ICV), що мав замінити застарілий БТР M113, та САУ M1128 (MGS) з британською 105-мм нарізною танковою гарматою Royal Ordnance L7, що встановлювалася на перші зразки американських основних бойових танків «Абрамс». На ці самохідні гармати покладалося завдання безпосередньої вогневої підтримки піхотних підрозділів у бою.

Колона БТР M1126 «Страйкер» (ICV) 3-ї механізованої бригади 2-ї піхотної дивізії в ході першого маршу бригадної бойової групи, оснащеної новітніми БТР, до військового полігону форту Ірвін. 23 березня 2003

27 лютого 2002 року у Форті Лодердейл (Флорида) міністерство армії США офіційно оголосило про перейменування «проміжного варіанту лінійки бойових машин» на «Страйкер»[9]. Від часу прийняття рішення про придбання канадського бронетранспортера LAV III вважалося, що це дострокове розв'язання проблеми, тому проект легкої аеромобільної бойової машини, що розроблялася за програмою «Майбутні Бойові Системи»[Прим. 3], не дійшов до реалізації і його було припинено[10].

Вимоги до бойових машин

[ред. | ред. код]

Головними критеріями під час відбору машини, яка мала задовольняти потреби військ швидкого реагування, визначалися начальником штабу американської армії: висока рухомість, швидкість, легкість в обслуговуванні, забезпеченні та ремонті і, головне, високий ступінь захищеності для особового складу.

Програма створення уніфікованої техніки на єдиному колісному шасі мала набагато більше привілеїв у порівнянні з «важкими» бригадами й, до того ж, була набагато дешевшою за них. Утримання однієї ударної бригади на «Страйкерах» коштує на 25 % менше за бригадну групу, озброєну БМП «Бредлі»[8].

Водночас із самого початку випробувань цієї бойової машини виникли певні проблеми з відповідністю бронетранспортера тактико-технічним вимогам, яким він мав відповідати. Так, перші зразки БТР «Страйкер» мали технічні труднощі з перевезенням їх транспортними літаками C-130 «Геркулес». Через велику ширину бронетранспортерів у проходах між рядами сидінь та технікою не лишалося вільного місця. Тому на борт літака міг сісти неповний склад відділення, що, у свою чергу, створювало труднощі під час передислокації військ у визначені райони. На навчаннях, для того щоб вмістити «Страйкер» у літак, екіпажу доводилося знімати з нього 2 пускові димові установки, усі антени, ліву задню консоль, яка блокувала виїзд машини з літака, бойовий модуль на башті та ще деякі агрегати й деталі. У результаті відділення витрачало до 17 хвилин на встановлення обладнання на бойову машину після вивантаження з літака[8].

Генерал Е.Шінсекі у своїх вимогах до новітньої техніки визначав, що бригадна бойова група «Страйкерів» мала бути передислокована в будь-яке місце земної кулі протягом 96 годин; дивізія — протягом 120 годин, а 5 дивізій швидкого розгортання — протягом 30 діб. «Страйкер» перевозиться повітрям транспортними літаками C-5 «Ґелексі» (4 бойові машини), С-17 «Глоубмайстер III» (3 одиниці) та C-130 «Геркулес» (1 одиниця) і після доставки має бути в повній бойовій готовності до подальших дій[11].

Виробництво

[ред. | ред. код]

У листопаді 2000 року після укладання угоди на суму 4 млрд доларів на постачання 2131 БТР «Страйкер» різних модифікацій до американської армії компаніями «Дженерал дайнемікс ленд системз» та «Дженерал моторс дефенс» розпочалося збирання військової техніки на канадському заводі в Лондоні, Онтаріо. У лютому 2003 «Дженерал моторс дефенс» була придбана компанією GDLS і подальше виробництво провадилося тільки материнською фірмою. Для здійснення глибокої модернізації швейцарсько-канадської машини та приведення її до вимог, які визначалися керівництвом американської армії, до роботи було залучено два найбільших оборонних концерни США: General Dynamics і General Motors. На різних етапах у проекті брали участь різні підрозділи цих компаній. Основна робота покладалася на канадське відділення General Dynamics Land Systems, яке раніше було самостійною фірмою GMC і розробило бронемашини сімейства LAV.

«Проміжна броньована машина» Stryker вивантажується з транспортного літака C-130 «Геркулес» під час випробувань у форті Ірвін (Каліфорнія). 24 березня 2003

Головний контрактор — GM General Dynamics Land Systems Defense Group LLC — здійснював серійне виробництво бронетехніки на чотирьох заводах. Основний процес виробництва та фінального збирання відбувався на заводах в американському місті Анністон, Алабама та канадському Лондоні, Онтаріо. Інженерні опрацьовування та проектувальні роботи проводилися в Стерлінг-Гайтс, Мічиган, устаткування, що монтувалися на горі корпусу, збиралися на заводі «Ліма Амі Тенк Плент» в Лімі, Огайо. З початком надходження перших зразків новітньої техніки до військ кілька субпідрядників розпочали випробування та постачання інших версій «лінійки» бойових машин до замовника.

Перші партії бронетранспортерів почали надходити до військ у квітні 2002 року. З часом американська армія збільшила замовлення на забезпечення 7-ї бригадної бойової групи й, відповідно, кількість техніки до 2691 одиниці.

Протягом 2005—2007 років армія США уклала ще 6 контрактів на постачання додаткових 1063 бойових машин до травня 2008 року. А вже через кілька місяців американські військові замовили на термін до грудня 2011 року постачання ще 615 БТР різної конфігурації на суму 1,2 млрд доларів і додатково 65 105-мм самохідних артилерійських установок M1128 (MGS).

Випробування

[ред. | ред. код]

У вересні 2002 року на полігоні Форт Льюїс (Такома, Вашингтон) Дослідницько-випробувальне командування армії США розпочало 16-денні польові випробування-змагання між підрозділами, оснащеними як старими бронетранспортерами M113A3, так і новітніми «Страйкерами». 13 вересня два механізованих взводи американської армії, оснащених відповідно 4-ма бронемашинами кожен, розпочали тестування з маршу на 50 миль. Протягом цього періоду бронетранспортери багато випробовували, вони пройшли різні тести та випробування з метою порівняння тактико-технічних характеристик[8].

За результатами навчань та першого досвіду бойових випробувань «Страйкера» відразу ж спалахнув скандал, пов'язаний із протистоянням між виробниками зброї за право постачання своєї продукції до сухопутних військ країни, зокрема, між апологетами колісної та гусеничної військової техніки[12]. У серпні 2003 року до сенату США надійшов розгромний рапорт про характеристики нової бронемашини, який містив багато аналітичного матеріалу. «Страйкер» характеризувався як вкрай ненадійна, занадто дорога та неперспективна бойова машина. Основний наголос робився на провалі зусиль генерала Е.Шінсекі щодо прийняття на озброєння американської армії суперефективного БТР, який задовольнятиме усім викликам сучасних конфліктів[13].

Звіт критикував високу вразливість «Страйкерів» звичайними РПГ, якими насичені сучасні бойовики усього світу, надмірний розмір, БТР порівнювався зі шкільним автобусом, що у свою чергу, не давало можливості перевозити техніку літаками C-130 «Геркулес»[14]. Низькі технічні можливості виявилися під час випробувань швидкісних характеристик, особливо на високій швидкості та поза шляхами; «Страйкери» мали погану стійкість, оскільки БТР міг перекинутися на звичайному шосе. Прибічники військової техніки на гусеничному ходу відстоювали погляд, що «Страйкери» за багатьма параметрами поступаються модернізованому БТР М113, а САУ М1128 (MGS) гірше за всіма характеристиками, від проекту перспективного M8 AGS. Навіть більше, співвідношення витрат на утримання «Страйкера» та М113 незрівнянні: умовно 1 миля оперативного застосування «Страйкера» за попередніми розрахунками коштує 10 $, а насправді — 52 $, у той час як БТР M113A3 — 3 $[13].

Конкурент САУ М1128 (MGS) на базі Stryker — перспективний M8 AGS

За твердженнями військових експертів «Страйкери» провалили 7 із 9-и основних іспитів у порівнянні з M113A3 та, зокрема, з його подовженою версією MTVL. Це вогнева міць, маневровість поза шляхами та в умовах міста, виживаність, надійність, спроможність перевезення повітрям і зручність для екіпажу та десанту[13].

Виявлені недоліки конструкції й оснащення, які довелося виправляти під час виробництва, призвели до подорожчання програми. У разі повного переведення проміжних бригад і дивізій на машини «Страйкер» загальна вартість замовлень перевищила 15 мільярдів доларів, хоча спочатку на оснащення шести бригад і влаштування супутньої інфраструктури планувалося витратити біля 12 мільярдів. Варто відзначити, що сума в 15 мільярдів доларів вписувалася в плани Пентагону і Конгресу: із самого початку програми IAV Stryker передбачалося резервування двох-трьох мільярдів на випадок непередбаченого збільшення видатків.

Навесні 2003 року пройшли наступні випробування, цього разу в складі бригадних бойових груп, оснащених новітньою технікою. З 15 по 27 травня 2003 року навчання «Arrowhead Lightning II» відбувалися у Об'єднаному тренувальному центрі сухопутних військ у Луїзіані й мали за мету перевірку бойових можливостей бригадної бойової групи «Страйкер» в умовах конфлікту низької та середньої інтенсивності з парамілітарними формуваннями супротивника[15]. Протягом місяця бригадна група перевезла повітрям, морем та суходолом до форту Полк понад 1 500 одиниць техніки, 293 з яких були «Страйкерами». Після завершення випробувань на ім'я секретаря оборони надійшов звіт за результатами навчань, який відбивав бачення експертів, наскільки нова бойова машина відповідала концептуальним ідеям оперативної ефективності та вимогам швидкого розгортання в будь-якому місці земної кулі. Далі звіт надійшов до Конгресу з пропозиціями про сертифікацію нового бронетранспортеру «Страйкер» та початок закупівлі його в інтересах армії[8].

БТР M1126 «Страйкер» (ICV) на тактичних заняттях з ведення вуличного бою в іракському містечку Медіна Васл на військовому полігоні Національного тренувального центру армії США у форті Ірвін. 8 листопада 2011

Будова

[ред. | ред. код]

Компонування

[ред. | ред. код]

Під час створення бронеплатформи Stryker було використано максимально можливу кількість напрацювань компанії GMC. З цієї причини, наприклад, загальне компонування й конфігурація корпусу нового броньованого транспортного засобу залишилися майже незмінними з LAV III. Хоча Stryker є подальшим розвитком проекту LAV, він має кілька значних відмінностей.

Перш за все висота корпусу більша за попередника. Це було зроблено для зручності розміщення екіпажу, десанту, боєкомплекту тощо. Для захисту від вибухів мін та саморобних вибухових пристроїв довелося переробити профіль днища, що призвело до збільшення висоти корпусу для компенсації «вкраденого» V-подібним днищем об'єму в десантному відділенні. У результаті загальна висота базового бронетранспортера (по даху) виявилася на 25-30 сантиметрів більшою за канадську машину LAV. Збільшення висоти корпусу позначилося на його обводах. Верхня його частина зовні помітно відрізняється від канадського бронетранспортера — верхня лобова деталь довша й стикується з дахом далі, майже перед другою віссю.

БТР «Страйкер» має характерне для машин цього класу класичне компонування: в передній частині корпусу справа розташоване моторно-трансмісійне відділення, ліворуч — відділення управління з місцем водія. За водієм розташовано місце командира машини. Середній відсік та кормова частина відводяться під десантне відділення, де розміщується 9 повністю споряджених піхотинців. БТР має екіпаж із 2 осіб (командир і водій) та здатний перевозити 9 чоловіків десанту. Посадка й висадка екіпажу здійснюється через люки в даху корпусу над відповідними місцями, а десанту — через кормові двері та люки в даху корпусу над десантним відділенням.

Кількість ББМ «Страйкер»[16][2]
Модифікація Придбано одиниць Середня
вартість один., тис.$
M1126 ICV 1 972 513
M1127 RV 545 1 150
M1128 MGS 134 4 678
M1129 MC 441 1 634
M1130 CV 348 2 024
M1131 FSV 188 3 572
M1132 ESV 168 3 889
M1133 MEV 304 2 159
M1134 ATGM 133 5 000
M1135 NBC RV 116 5 404
Висадка десанту зі «Страйкера» під час військових навчань у Південній Кореї. 2-га піхотна дивізія США. 20 березня 2005

Бронювання

[ред. | ред. код]

Американські військові фахівці стверджують, що сімейство бойових броньованих машин «Страйкер» менш вразливе до вогню стрілецької зброї, ніж попередні бронетранспортери типу M113. Броньований корпус «Страйкера» зварений з бронепластин товщиною до 12 міліметрів. Внаслідок використання різних сортів сталі досягається захист, відповідний четвертому рівню стандарту STANAG 4569 у лобовій проєкції й другому-третьому з усіх інших напрямів. Наявні плани оснащення БТР M113 додатковою бронею так і не були реалізовані[8].

Бронювання «Страйкера» дозволяє захистити екіпаж і десант від вогню зі стрілецької зброї калібром до 14,5 мм з бортів і з корми, від 30-міліметрових снарядів у лобову частину корпусу на дистанціях понад 500 метрів, а також від ураження 152-міліметровими осколковими снарядами, що вибухнули поруч[8][17]. Основний сталевий корпус бронетранспортеру із листів броньованої сталі забезпечує захист від осколків снарядів та куль калібру 7,62 мм[18]. Додатковий навісний керамічний прошарок-аплікація системи MEXAS виробництва німецької фірми IBD Deisenroth Engineering посилює захист від ураження 14,5-міліметровими кулями. Також бронетранспортери, які беруть участь у збройних конфліктах, мають навісний захист від РПГ. Посилене бронювання днища підвищує захищеність особового складу всередині в разі підриву на міні або саморобному вибуховому пристрої. Паливні баки спроектовано так, що під час вибуху вони відлітають на деяку відстань від машини.

Шасі БТР посилені й здатні витримати вибух міни. Кулестійкі шини мають систему регулювання тиску та підкачування. Бронетранспортер має систему автоматичного гасіння вогню й систему захисту від зброї масового ураження. Всередині машини обладнаний інтер'єр, що захищає від відколів броні при влученні куль.

Починаючи з жовтня 2001 року броня «Страйкера» зазнавала серйозних випробувань, під час яких ділянки бронювання обстрілювали зі зброї різного калібру з усіляких відстаней. Після тестів з'ясувалося, що тривкість броні не відповідає заявленій контрактором і БТР було відправлено на доробку[19]. У травні 2002 року після серії модифікації та випробувань з посиленням броні 3-міліметровими навісними бронеплитами «Страйкер» вже був здатний витримувати влучання в корпус не лише куль калібру 7,62 мм, а й 14,7 мм. У 2003 році канадська компанія DEW Engineering була обрана підрядником на розробку удосконаленої броні[20], що було досягнуто шляхом оснащення бойової машини новітньою керамічною бронею[8][21].

З врахуванням основної загрози ураження БТР сучасною протитанковою зброєю, в першу чергу РПГ різних типів, розробники передбачили два типи додаткового бронювання, що повинні захищати техніку від кумулятивних снарядів, ракет та гранат. По-перше, це так звана навісна броня, яка конструктивно монтується у вигляді решітки по всьому периметрові бойової машини та нагадує пташине гніздо[22]. Ця конструкція збільшує розміри машини майже на 1,5 м, але водночас перешкоджає кумулятивним струменям пробивати броню й змушує їх вибухати зовні[Прим. 4]. Другим різновидом бронювання на «Страйкери» є встановлення активної броні, аналогічної до тієї, що встановлюється на БМП «Бредлі». Пластини з вибухівкою, встановлені на всій поверхні бронетранспортера, детонують у разі влучання протитанкової гранати.

«Страйкер», що підірвався на саморобному вибуховому пристрої під час війни в Іраку. 2007. Весь екіпаж та десант лишився живим; машина потребувала заводського ремонту[23]

У листопаді 2002 компанія United Defense Industries (Арлінгтон, Вірджинія) отримала контракт на суму 7,9 млн доларів від GM Defense на розробку та випробування найсучаснішої екранованої броні, яка мала протистояти ураженню протитанковими гранатометами типу РПГ-7. Контрактом визначалося провести тестові випробування в лютому 2004 року. Якщо їх результати визнаватимуться задовільними, компанія отримувала замовлення на 1600 комплектів екранованої броні у 2006 році. Додаткове бронювання збільшило загальну масу бойової машини приблизно на 3,17 тонни та додало по 30-35 мм з кожного боку.

Силова установка

[ред. | ред. код]

У моторно-трансмісійному відділенні встановлено дизельний двигун Caterpillar 3126 потужністю 350 к.с. (257 кВт). Цей двигун є основним рушієм для техніки тактичної ланки середнього класу американської армії. Це надає значних переваг під час ремонту та обслуговування подібної техніки в польових та бойових умовах. Потреби у постачанні однаковими запасними частинами та агрегатами набагато зменшують гостроту проблем логістики для бригад «Страйкер», а також собівартість цих витрат й в цілому спрощують проблеми підтримки технічної готовності озброєння та військової техніки. Майже всі технічні вузли взаємозаміні, а за умови єдиної номенклатури запчастин, ПММ, єдиного регламенту ремонтних робіт, це легко вирішується в масштабах не лише бригадної бойової групи «Страйкер», а й інших формувань армії США.

Внутрішнє обладнання бронетранспортера влаштовано таким чином, щоб максимально спростити процес ремонту та заміни основних агрегатів та деталей. Так, двигун із трансмісією можна замінити на новий протягом 2 годин, а ремонт та технічне обслуговування «Страйкера» може здійснюватися із зовні.

У зв'язці з двигуном працює 6-ступінчаста автоматична трансмісія Allison MD3066P виробництва компанії «Аллісон».

Озброєння

[ред. | ред. код]

Озброєння машин сімейства «Страйкер» залежить від конкретної моделі, його спектр досить різноманітний. Комплекси озброєння функціонально залежать від основного призначення машини.

Завантаження 2-х САУ M1128 «Страйкер» MGV на борт транспортного літака C-5 «Ґелексі». 1 жовтня 2009

Основне озброєння БТР M1126 «Страйкер» ISV розташоване в дистанційно керованому бойовому модулі, змонтованому над командирською баштою. Установка має уніфікований тримач, що дозволяє досить швидко встановлювати необхідне озброєння. Воно може складатися з 12,7-мм великокаліберного кулемета М2 (боєкомплект 2 000 пострілів), 40-мм автоматичного гранатомета Mk 19 (боєкомплект — 448 гранат) або 7,62-міліметрового єдиного кулемета М240 (боєкомплект — 4500 набоїв). На цій же установці розташовано 4 блоки 66-міліметрових чотириствольних димових гранатометів M6 (боєкомплект — 32 гранати)[24]. САУ M1128 «Страйкер» MGV має унікальну башту з 105-міліметровою гарматою Royal Ordnance L7 (боєкомплект — 32 постріли) і екіпаж, збільшений до 3 осіб.

Командир «Страйкера» користується спеціалізованою системою цифрової передачі даних (англ. Force XXI Battle Command Brigade and Below (FBCB2), яка дозволяє обмінюватися графічною й текстовою інформацією в ланці від батальйону до окремої бойової машини. Пристрій зображення тактичної обстановки дозволяє командиру машини на тлі цифрової карти місцевості позначати розташування власних сил і сил ворога, при цьому всі дані автоматично передаються всім машинам підрозділу. Для точного позиціювання на місцевості БТР обладнано навігаційною системою «Raytheon» AN/TSQ-158. У розпорядженні водія є три перископічних прилади М17, а також прилад нічного бачення AN/VAS-5. У свою чергу командир машини спостерігає за бойовою обстановкою через сім перископів М45 і окремі дисплеї відеокамери й тепловізора.

Машину оснащено сучасним високотехнологічним обладнанням, включаючи GPS-навігатор, які сприяють екіпажу та десанту бойової машини. Кожний БТР має систему розпізнавання «свій-чужий», яка дозволяє відстежувати пересування техніки не лише власного підрозділу, а й інших формувань, що беруть участь у бойових діях, таким чином мінімізуючи можливості «дружнього вогню».

Прилади спостереження забезпечують цілодобовий контроль за діями за будь-яких погодних умов, до того ж командир машини має можливість бачити з місця водія, дистанційно спостерігати за рухом БТР тощо.

Кількість та видатки на закупівлю ББМ «Страйкер»[2]
Вихідні дані[16] Придбано одиниць усіх типів 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 План придбання Загалом
ББМ «Страйкер», од. 4 349 100 58 — — — — — 513[Прим. 5] 5 020
Видатки, млн$ 13 531,174 606,894 286,818 374,100 479,176 185,131 — — 2 541,543 18 004,836
Вартість одиниці, тис.$ 3 111,330 6 068,940 4 945,138 — — — — — 4 954,275 3 587

Модифікації «Страйкерів»

[ред. | ред. код]

Сімейство бойових машин «Страйкер» включає 10 різновидів броньованих машин, що перебувають на озброєнні бригадних бойових груп «Страйкер», а саме: бронетранспортер M1126 (ICV), бойову розвідувальну машину M1127 (RV), 105-міліметрову самохідну артилерійську установку/винищувач танків M1128 (MGS), 120-міліметровий самохідний міномет M1129 (MC), КШМ M1130 (CV), машину управління вогнем артилерії M1131 (FSV), броньовану інженерну машину M1132 (ESV), машину медичної евакуації M1133 (MEV), самохідний протитанковий ракетний комплекс M1134 (ATGM), машину РХБ-розвідки M1135 (NBC RV)[21].

Завантаження боєприпасів до автоматичного гранатомета Mk 19. 16 жовтня 2009

Загальна будова бронетранспортерів сімейства «Страйкер» практично ідентична для всіх його варіантів. Машини створюються на загальному шасі, вони мають однаковий двигун, трансмісію, гідравліку, ходову частину, диференціали, розподільчу коробку тощо. Командно-штабна та машина медичної евакуації має кондиціонер. До того ж медична машина оснащена потужнішим генератором. Вживаються заходи щодо встановлення кондиціонерів на всіх моделях броньованої техніки «Страйкер»[1].

Піхотний БТР «Страйкер» може рухатися зі швидкістю понад 100 кілометрів на годину та долати відстань до 500 км на одній заправці. Інші варіанти «Страйкера» мають більшу бойову масу, не здатні розганятися до такої високої швидкості й дещо програють за цим параметром базовому БТР. Колеса наповнюються та регулюються водієм зсередини машини для руху по перетятій місцевості, грязюці, кам'янистому, засніженому та піщаному ґрунту. Машина може просуватися на спущених колесах і має засоби самовитягування. Бойова машина рухається набагато тихіше за її попередників або іноземних бронетранспортерів цього класу, підвищуючи тим самим непомітність[8].

M1126 ICV

[ред. | ред. код]

M1126 піхотний бронетранспортер (ICV) — основний бронетранспортер сімейства бойових машин «Страйкер», призначений для транспортування підрозділів (зазвичай, мотопіхотних відділень) мотопіхоти на полі бою, ведення ними бою з машини та вогневої підтримки їх в період та після спішування.

M1126 «Страйкер» застосовується також для ведення розвідки, охорони, патрулювання, зв'язку; іноді — для доставки на полі бою зброї, боєприпасів та інших військових вантажів, евакуації поранених.

  • M1126 піхотний бронетранспортер із посиленим днищем DVH-Scout (ICCV-S), модифікована версія бронетранспортеру M1126 ICV, що призначена для ведення військової розвідки, для чого оснащується комплексом далекого спостереження (англ. Long Range Advance Scout, LRAS) та має посилене днище DVH[21].

M1127 RV

[ред. | ред. код]

M1127 розвідувальна машина (RV) — бойова розвідувальна машина, що призначена для ведення розвідки, охорони та спостереження на полі бою. Машина оснащена спеціалізованою розвідувальною апаратурою далекого виявлення фірми Raytheon (англ. Long-range advanced scout surveillance system (LRAS3). Бронетранспортер M1127 RV перебуває на озброєнні розвідувальних батальйонів бригадних груп та розвідувальних підрозділів у батальйонах «Страйкер». Озброєння ідентичне піхотному бронетранспортеру. Екіпаж складається з 3-х членів та 4-х осіб розвідувальної секції.

M1128 MGS

[ред. | ред. код]

M1128 самохідна артилерійська установка (MGS) — призначена для вогневої підтримки піхоти на полі бою та ураження броньованих цілей противника. САУ M1128 MGS оснащена 105-міліметровою нарізною гарматою M68A1E4, полегшеною версію танкової гармати, що встановлювалася на перших зразках M1 Abrams та основному бойовому танку M60 Patton, 12,7-міліметровим кулеметом Browning M2 та 7,62-міліметровим кулеметом M240, а також двома димовими установками. Боєкомплект гармати — 18 пострілів, кулеметів — 400 та 3 400 набоїв відповідно.

Пуск протитанкової ракети TOW з самохідного протитанкового ракетного комплексу M1134 ATGM

M1129 MC

[ред. | ред. код]

M1129 самохідний міномет (MCV-B) — призначений для вогневого ураження противника мінометним вогнем. На озброєнні бронетранспортера перебуває 120-міліметровий міномет ізраїльського виробництва Soltam K6, який на версії MCV-А є стаціонарним, тоді як на варіанті MCV-B може виноситися для стрільби з вогневої позиції поруч із бойовою машиною.

M1130 CV

[ред. | ред. код]

M1130 командирська машина (CV) — призначена для забезпечення надійності та безперервності управління військами в ланці «бригада-батальйон-рота». Командно-штабна машина оснащена усіма необхідними засобами керування військами й забезпечує збір, обробку, аналіз та передачу інформації, а також функції контролю за ходом виконання бойових завдань на полі бою. Машина водночас забезпечує зв'язок та керівництво літаками й вертольотами авіаційної підтримки. По 3 такі машини є в кожному штабі бригади і по дві — в батальйонному штабі та в кожній роті «Страйкерів».

M1131 FSV

[ред. | ред. код]

M1131 машина вогневої підтримки (FSV) — машина управління вогнем, що призначена для забезпечення посиленої автоматизованої розвідки на полі бою, виявлення та ідентифікації цілей, їх супроводу, цілевказання, позиціювання свого місця розташування та забезпечення функцій зв'язку в тактичній ланці управління вогнем. Дані обробки цілей передаються в реальному масштабі часу до системи вогневого ураження.

Внутрішнє обладнання машини медичної евакуації M1133 MEV «Страйкер»

M1132 ESV

[ред. | ред. код]

M1132 машина інженерного забезпечення (ESV) — броньована інженерна машина, призначена для ведення інженерної розвідки, транспортування та підтримки саперів на полі бою, очищення завалів на шляхах висування піхоти та військової техніки, а також забезпечення розмінування.

M1133 MEV

[ред. | ред. код]

M1133 машина медичної евакуації (MEV) — призначена для проведення медичної евакуації поранених з поля бою та надання їм першої медичної допомоги[25][Прим. 6].

M1134 ATGM

[ред. | ред. код]

M1134 самохідний протитанковий ракетний комплекс (ATGM) — призначений для боротьби з танками, бойовими машинами та іншими броньованими об'єктами противника. Рота ПТКР, що є у кожній бригадній бойовій групі, виконує роль потужного протитанкового резерву для посилення регулярних піхотних та розвідувальних підрозділів на полі бою. Екіпаж кожної бойової машини складається з 4 осіб: командира, оператора ПТКР, заряджальника та водія БТР. Машина має виносну установку для пуску протитанкових керованих ракет із землі.

M1135 NBC RV

[ред. | ред. код]

M1135 машина РХБ-розвідки (NBCRV) — призначена для проведення радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки місцевості[25]. БТР забезпечує ситуаційну готовність для збільшення бойових спроможностей бригадних бойових груп «Страйкер». Основним обладнанням машини РХБ-розвідки є її бортовий інтегрований набір давачів РХБ-розвідки й комплексна метеорологічна система. Бортова система створення надлишкового тиску всередині машини мінімізує можливе забруднення бойової техніки та обладнання, забезпечує захист екіпажу, а також дозволяє проведення операцій без використання загальновійськових захисних комплектів персоналом.[Прим. 7].

M1296 Dragoon

[ред. | ред. код]

M1296 піхотний бронетранспортер «Драгун» (ICV-D) — покращена версія M1126 ICV з більш сучасними датчиками, тепловізором та безпілотною баштою оснащеною 30-мм гарматою Mk44 Bushmaster II. Призначені для ведення мобільної оборони та контролю територій. Прийнятий на озброєння у 2015 році, дислоковані у Німеччині[27] .

Галерея бойових машин

[ред. | ред. код]


Досвід експлуатації

[ред. | ред. код]

Після отриманням контракту на постачання американській армії бронетранспортерів «Страйкер» фірма General Dynamics Land Systems змогла швидко виконати всі конструкторські та випробувальні роботи й уже на самому початку 2003 року перші екземпляри машин надійшли у війська. У кількісному відношенні замовлення бронетранспортерів сімейства «Страйкер» було різнорідним. Велика частина замовлених машин надходила в конфігурації бронетранспортерів. Другі за кількістю — командно-штабні машини. Самохідних мінометів, САУ, розвідувальних і протитанкових «Страйкерів» купували помітно менше.

Забезпечення бойових бригадних груп новітньою технікою здійснювалася поступово, в міру комплектування бригад БТРами. У жовтні 2003 року почалося передислокування підрозділів, озброєних бронемашинами «Страйкер», на Близький Схід. 12 листопада 2003 року 3-я бригада 2-ї піхотної дивізії прибула до порту Ель-Кувейт після тритижневого переходу морем на транспортних суднах USNS «Шугарт» та USNS «Сіслер». Оснащена новітньою технікою бригада прибула на Близький Схід вже після закінчення активної фази основних бойових дій в Іраку, коли військові іракських збройних сил, що не склали зброю, та іракський рух опору перейшли до партизанської тактики дій.

Організаційно-штатна структура бригадної бойової групи на «Страйкерах»

З листопада підрозділи, оснащені «Страйкерами», брали активну участь у підтримці порядку й патрулюванні різних регіонів Іраку. Через рік 3-ю бригаду змінила 1-а бригада 25-ї піхотної дивізії. На цьому етапі бойових дій, зважаючи на його характерні ознаки, виявилася низка недоліків конструкції й тактики застосування бронетранспортерів «Страйкер». Ще до кінця терміну ротації 3-ї бригади пролунали негативні відгуки про нову техніку.

До кінця 2004 року спеціальна комісія Пентагону підготувала велику доповідь про результати застосування бронетранспортерів та інших машин сімейства «Страйкер» в умовах реальних бойових дій[28].

Ця доповідь викликала масу суперечок. Фахівці критикували практично всі елементи проєкту, від двигуна до ременів безпеки. Силова установка й ходова частина «Страйкера» були зручні й добре придатні для руху по шосе, проте під час руху поза шляхами виникали значні проблеми. Через недостатню питому потужність дизельного двигуна (близько 18-20 к.с. на тонну ваги) навіть базовий БТР часом в'яз у піску і вимагав сторонньої допомоги. За певних умов доводилося «ганяти» двигун на максимальних режимах, що погано позначалося на його ресурсі. Крім того, часто виникали проблеми з колесами й підвіскою. Як виявилося, посилення амортизації та підвіски не вирішувало їх проблем. Ресурс підвіски виявився помітно меншим розрахункового. Колеса вимагали регулярного та частого підкачування, що не зовсім прийнятно для експлуатації в бойових умовах. Нарешті, було зафіксовано випадки, коли після кількох днів активного застосування машини в не найскладніших умовах виникала необхідність заміни шин. Все це стало причиною для рекомендації підсилити конструкцію ходової частини.

Друга серйозна проблема стосувалася рівня захисту. Броньований корпус «Страйкера» розраховувався з міркувань захисту від куль стрілецької зброї, зокрема великокаліберної. За необхідністю пропонувалося використовувати навісну броню. Однак у реальних умовах Іракської війни противник обстрілював бронетранспортери не тільки з автоматів і кулеметів, а й з протитанкових гранатометів. Проти РПГ-7, які активно застосовувались іракськими збройними формуваннями, додаткові металокерамічні панелі, що кріпилися до броні, не забезпечували надійного захисту.

Ще до подання доповіді щодо «Страйкерів» до Пентагону кілька машин 3-ї бригади в експериментальних цілях обладнали протикумулятивними ґратами. Ґратчасті панелі навішувалися на кріплення для броні MEXAS. При використанні решіток рівень захисту від кумулятивних боєприпасів відчутно зріс, хоча вони рятували не завжди. Водночас, протикумулятивні решітки мали один неприємний побічний ефект — захисна конструкція виявилася досить важкою, що погіршувало ходові якості.

Претензій до V-подібного протимінного днища з боку американських військових майже не було. Воно добре справлялося зі своїм призначенням й відводило вибухову хвилю вбік. Наголошувалося, що протимінний захист справляється тільки з тими вибуховими пристроями, для яких він розрахований: до десяти кілограмів у тротиловому еквіваленті.

Інше питання безпеки було комплексним і стосувалися відразу декількох сторін конструкції, — «Страйкери» мали порівняно високий центр мас. За певних умов це призводило до перекидання машини. Всього за роки експлуатації цієї бронетехніки було зафіксовано кілька десятків подібних випадків, як через причини вибуху під днищем або колесом, так і через складні дорожні умови. Так, за перші кілька місяців використання БТР «Страйкер» в Іраку внаслідок перекидання техніки загинуло троє солдатів. Причиною цих інцидентів визнали неправильну конструкцію ременів безпеки екіпажу та десанту. Як виявилося, вони міцно утримували людину тільки під час невеликих поштовхів. За значного перевантаження ремені втрачали свою функціональну роль, що призводило до загибелі людей.

Перекидання 288 бойових машин Stryker зі складу 25-ї піхотної дивізії залізницею до бази зберігання в Анністон (Алабама). 10 березня 2011

Комплекс озброєння «Страйкера» в цілому особливих нарікань з боку військових не викликав. До його складу входить декілька приладів нічного бачення, зокрема, пов'язаних зі збройним прицілом. Однак ці прилади спочатку видавали чорно-біле зображення. У деяких випадках таке зображення було недостатнім для ідентифікації цілі, зокрема, під час проведення операцій поліційного характеру, коли, наприклад, потребувалося точне розпізнання транспортних засобів, зокрема, і за кольором. Комісія Пентагону рекомендувала замінити прилади нічного бачення на зручніші та ефективніші.

Після публікації доповіді Пентагон видав наказ про тимчасове обмеження застосування бронетранспортерів та інших машин сімейства Stryker. Через декілька місяців було вирішено продовжити експлуатацію цих машин, але у стислі терміни переобладнати наявну техніку відповідно до результатів експлуатації, а всі нові машини відразу збирати за оновленим проектом.

Випробування війною, через які пройшли «Страйкери», надали багато інформації для подальшого розвитку та вдосконалення бойових машин. Тому наступні партії бронетранспортерів, самохідних гармат та інших машин сімейства виготовляли вже з урахуванням виявлених проблем. 2008 року Пентагон замовив понад 600 машин різної конфігурації, які будувалися вже за оновленим проектом.

«Страйкер» зі складу 23-го піхотного полку 2-ї піхотної дивізії на охороні афгано-пакистанського кордону біля міста Спін Болдак. Провінція Кандагар. 25 березня 2013

Водночас, за час участі бойових машин «Страйкер» в бойових зіткненнях на їх адресу надійшло багато схвальних відгуків та коментарів. Переважна більшість солдатів, що вела бойові дії на цих броньованих машинах, відгукувалося про них позитивно[29]. Солдати та офіцери, котрі використовували «Страйкери» в бою, назвали її надзвичайно ефективною машиною[30][31]. Газета Washington Post стверджувала, що «командири, солдати та механіки, що б'ються в одному з найзагрозливіших районів Іраку, одностайно моляться на цей бронетранспортер. Усі недоліки, що висвітлювалися в попередніх доповідях, або помилкові, або мають мінімальне значення й мало впливають на ефективність БТР».

Так, командир 1-ї бригади 25-ї піхотної дивізії полковник Роберт Браун наполягав на тому, що бронетранспортери «Страйкер» врятували життя щонайменше 100 його солдатам[32]. У цій статті також доводиться, що навісна екранована броня, попри всіляку критику, надає ефективний захист проти кумулятивних гранат повстанців[33].

Аналіз рапортів, що надаються американськими командирами з місць подій, також свідчить про те, що бронетранспортери «Страйкер» є найнадійнішою військовою технікою у разі підриву на саморобних вибухових пристроях[34][35]. Хоча американські солдати між собою іронічно кличуть цей БТР «Кевларова труна», це не показує справжнього стану справ із машиною та ставленням військових до неї[36][37].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Іракська війна (2003—2011)

[ред. | ред. код]
Патруль від 1-ї бригадної бойової групи 25-ї піхотної дивізії бере участь у битві за Мосул. БТР «Страйкер» оснащений навісним екрануванням від ураження протитанковими гранатометами типу РПГ-7. 11 листопада 2004

Війна в Афганістані (2001—2021)

[ред. | ред. код]
  • 5-та бригада 2-ї піхотної дивізії стала першою бригадною бойовою групою «Страйкер», що прибула до Афганістану влітку 2009 року, у зв'язку з нарощуванням угруповання багатонаціональних військ ISAF. 1-й батальйон 17-го піхотного полку зазнав найсерйозніших втрат у бронетранспортерах «Страйкер» за весь період його застосування в боях[38].
  • У червні 2010 року 2-й бронекавалерійський полк «Страйкер» розгорнутий в Афганістані, замінивши 5-у бригаду 2-ї дивізії.
  • У квітні 2011 року 1-ша бригада 25-ї піхотної дивізії прибула на заміну попередній ротації 2-го полку.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014) та Російське вторгнення в Україну (з 2022)

В середині серпня 2023 року Stryker 82 ОДШБр були помічені в зоні бойових дій на південному напрямку[39].

БТР M1126 Stryker разом з БІМ M1132 ESV брали активну участь в бойових діях під час наступальної операції у Курській області. Боєць десантно-штурмових військ України позитивно оцінив бронювання та живучість машини[40].

Станом на 27 вересня 2024 року редактори Oryx Blog знайшли фото чи відео підтвердження безповоротної втрати Україною 25 броньовиків сімейства Stryker, ще низка були пошкоджені[41].

Модель Знищено Захоплено Всього
M1126 15 3 18
M1132 ESV 7 0 7
Всього 22 3 25

Країни-оператори

[ред. | ред. код]
  • Перу Перу: 178 модифікованих бронетранспортерів Stryker ICV з плоским днищем; взяті на озброєння у грудні 2016 року[42][43][44][45].
  • США США: з початку надходження планувалось оснащення семи бригадних бойових груп «Страйкер»[46]. За станом на 2009 рік на озброєнні цих підрозділів перебувало 2 988 одиниць техніки[47], на серпень 2012 — 4 187 одиниць[48]; на листопад 2012 — 4 293 шт. Загальний випуск бронетехніки завершився в 2014 році виготовленням 4 466 одиниць бойових машин[3]. Однак у 2013 році кількість бригадних бойових груп «Страйкер» була збільшена ще на дві і в такий спосіб загальна кількість бригад «Страйкер» досягла дев'яти одиниць[49].

Північна Македонія

[ред. | ред. код]

16 березня 2021 року Агенція з оборонного співробітництва (DSCA) Міноборони США повідомила, що Державний департамент США погодив можливий продаж Північній Македонії 54 бронемашин Stryker та супутнього обладнання орієнтовною вартістю 210 мільйонів доларів. У партію входять бронетранспортери M1126, командирські M1130 та самохідні міномети M1129[52].

Україна

[ред. | ред. код]

В двох пакетах допомоги за 19 січня та 13 червня 2023 року було оголошено про передачу 90 та 10 «Страйкерів» відповідно, 20 з них з протимінними котками. 27 червня оголошено новий пакет військової допомоги, в якому оголошено про передачу ще 25 «Страйкерів»[51][53]. 7 липня оголошено новий пакет військової допомоги, в якому оголошено про передачу ще 32 «Страйкерів»[джерело?]. 25 липня оголошено новий пакет військової допомоги, в якому є інформація про передачу ще 32 «Страйкерів»[джерело?].

Болгарія

[ред. | ред. код]

На початку вересня 2023 року стало відомо про закупівлю Болгарією 183 одиниць Stryker після схвалення угоди з боку Агентства з оборонної співпраці США (DSCA) та американського конгресу. Загалом йшлося про закупівлю 183 бронемашин у шести різних модифікаціях:[54][55]

  • 90 одиниць M1296 Dragoon — колісна БМП із безпілотним бойовим модулем з 30-мм автоматичною гарматою
  • 33 одиниці M1130 — командна машина
  • 24 одиниці M1133 — санітарно-евакуаційна машина
  • 17 одиниць M1126 — БТР з кулеметний бойовим модулем
  • 10 одиниць M1135 — машина РХБЗ
  • 9 одиниць M1132 — інженерна машина розмінування

Подальша модифікація та перспективи

[ред. | ред. код]

Армія Сполучених Штатів планувала подальше удосконалення та модифікацію всього парку бойових машин «Страйкер» одночасно. Перш за все це стосувалося захищеності бронетранспортерів. У березні 2010 General Dynamics разом із керівництвом армії оголосило про наміри замінити на всіх бронемашинах корпус на подвійний V-подібної форми Double V-Hull[56][57][58][59].

У липні того ж року армія виділила 30 млн доларів компанії GDLS на виробництво нових бронекорпусів[60]. Для захисту від основного чинника втрат військової техніки, які зазнавали американські бронетранспортери в Іраку та Афганістані — саморобних вибухових пристроїв — розробники кардинально вдосконалили броньований корпус, перетворивши його на глибоку V-подібну конструкцію.

На нових зразках було посилене бронювання шляхом встановлення нової броні ATI 500-MIL, котра за характеристиками перевищувала попередні зразки. Також була модернізована пристосована підвіска та гальмівна система «Страйкера», зазнали перепроектування люки машини, підвищена вибухостійкість сидінь для особового складу у разі підриву, встановлені негорючі шини, удосконалений бойовий модуль озброєння, який дозволяє вести вогонь на ходу, удосконалена система бортового електроживлення, комп'ютеризована система керування бронетранспортером, у тому числі регулювання висоти БТР. Потужність двигуна зросла з 350 к.с. до 450 к.с (Caterpillar 3126 замінили на дизель Caterpillar C7).[61]

Бойовий модуль M151 RWS з 12,7-мм великокаліберним кулеметом M2 на бронетранспортері M1126 «Страйкер» ICV

Разом з цим, 9 березня 2011 року директор випробувань та тестування Департаменту оборони за результатами випробувань техніки з новими корпусами зазначив, що в умовах Афганістану експлуатація таких машин утруднена та скрутна. Це сталося через зменшення місця для розташування водія, а також неможливість його евакуації в разі поранення зі штатного місця. У свою чергу керівництво компанією наголосило, що чинну проблему буде вирішувати[62]. Доречно вказати, що бойова маса «Страйкера» значно зросла, що призвело до труднощів у пересуванні на місцевості та подоланні перешкод[63].

У липні 2011 року 450 перших «Страйкерів» з посиленим подвійним V-подібним корпусом Double V-Hull були офіційно замовлені. Вже через кілька місяців загальне число замовлених бронетранспортерів зросло до 742, а у 2012 — до 760 одиниць бронетехніки[64][65][66].

28 травня 2013 року норвезька компанія Kongsberg Gruppen отримала замовлення на виготовлення найсучасніших електронних дисплеїв для командира та водія бронетранспортеру, під назвою англ. Commander’s Situational Awareness Display (CSAD) та англ. Driver’s Situational Awareness Display (DSAD) відповідно[67].

Керівництво програмою «Страйкер» також розглядає проект посилення озброєння частки бронетранспортерів шляхом встановлення 30-міліметрової автоматичної гармати в бойовому модулі. В результаті скорочення відсотку САУ M1128 «Страйкер» (MGS) запропоновано встановити на окремі БТР гарматні комплекси[68].

19 лютого 2014 року компанія Kongsberg Integrated Tactical System, що поставляла бойові модулі M151 RWS, провела тестові випробування зі стрільбою нового «бойового модуля середнього калібру» (англ. Medium Caliber Remote Weapons Station, MCRWS) з 30-міліметровою автоматичною гарматою замість великокаліберного кулемета «Браунінг». Результати стрільби довели високу влучність та потужність гармати в порівнянні з 12,7-міліметровим кулеметом «Браунінг» на відстанях 600–1 550 метрів, коли 4 з 5 снарядів влучили в ціль. Автоматична гармата нового комплексу озброєння надає десанту спроможність ураження цілей на дистанціях до 2 000 метрів. За результатами випробувань було вирішено прийняти зазначену модифікацію бронетранспортера «Страйкер» на озброєння механізованих військ[69].

На січень 2014 року американська армія має 2 бригади «Страйкерів», що укомплектовані модернізованими бронетранспортерами з подвійним посиленим днищем, триває робота щодо переозброєння ще однієї — 2-ї бригади 2-ї піхотної дивізії на об'єднаній базі Льюїс-Мак Корд, що має завершитися до кінця 2016 року. Американське командування проводить роботу щодо переоснащення усіх частин модифікованими «Страйкерами» з подвійним днищем Double V-Hull[70]. На 2016—2020 фінансові роки американська армія планує переозброєння решти шести бригад на модернізовані «Страйкери». Водночас, після надходження останньої партії бронемашин, з 2016 року «Страйкери» більше не будуть поставлятись для потреб ЗС США[70].

Новою концепцією Ground Combat Vehicle передбачається розробка найближчим часом 50-тонної бойової машини, яка в перспективі замінить попередні покоління броньованої техніки для піхоти, а саме БТР M113, «Страйкер», MRAP та БМП «Бредлі»[71][72].

У квітні 2016 року командування армії США в польових умовах провело дослідні випробування найсучаснішої розробки на базі шасі «Страйкер» (M1131 Fire Support Vehicle) — Бойовий мобільний лазер на базі «Страйкер» (англ. Stryker Mobile Expeditionary High Energy Laser (MEHEL) — випробування першого покоління зброї спрямованої енергії проти безпілотних літальних апаратів. Бойовий лазер потужністю 2 кВт уразив 21 безпілотну ціль, одночасно апаратура РЕБ придушувала сигнали управління цими БПЛА та виводила їх з ладу. На 2017 рік американські фахівці планують дослідження у польових умовах лазера на 5 кВт, а в 2018 році довести потужність лазера до 18 кВт[73][74][75].

Крім досліджень та розробок, спрямованих на підвищення бойових можливостей бойової машини, технічні експерти продовжують роботи щодо розширення лінійки можливостей машини в інших напрямках, у першу чергу з інженерного забезпечення бою. Так на базі Stryker розроблялась Stryker Maintenance Recovery Vehicle (MRV) — броньована інженерна машина, оснащена лебідкою «Rotzler TR 200», краном «Magnum 210M» та гідравлічною опорою-якорем[76]. Одночасно німецька компанія Krauss-Maffei Wegmann (KMW) запропонувала версію тактичного мостоукладальника на базі «Страйкера» — Stryker Launched Assault Bridge. Ця інженерна машина спроможна за дві хвилини встановити в бойових умовах 12-метровий міст, яким можуть пересуватись бойові машини вагою до 40 тонн[77].

Порівняльні характеристики

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
  1. ↑ За іншими даними — US$ до $4 000 000 (2012). Джерело: United States Department of Defense, Program Acquisition Costs By Weapon System, Office of the Under-Secretary of Defense, 2012, p. 3-6
  2. ↑ За іншими даними — ~4 900 одиниць техніки різного типу та призначення на базі Stryker було випущено
  3. ↑ Програма модернізації армії США — Future Combat Systems
  4. ↑ Одночасно вага БТР зросла на 1 360 кг
  5. ↑ На 2013 та 2014 фінансові роки заплановані закупівля машин РХБ-розвідки M1135 Stryker (NBCRV) у кількості 100 та 58 одиниць; на 2015–2018 розподіл закупівлі за роками (станом на квітень 2013) ще не визначено
  6. ↑ M1133 MEV почали надходити на озброєння бригадних бойових груп одними з останніх у «лінійці», з березня 2009[26], коли прибули до 3-ї важкої ББГ 3-ї піхотної дивізії
  7. ↑ Перші 17 машин радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки M1135 NBC RV з'явилися у військах у грудні 2005 року[21]
Джерела
  1. ↑ а б STRYKER ICV. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 20 квітня 2014.
  2. ↑ а б в г Purchases of Stryker Vehicles (ARMY) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2014. Процитовано 26 квітня 2014.
  3. ↑ а б в Iraq Seeks Up to 30 General Dynamics Stryker Vehicles [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Bloomberg.com, November 19, 2012
  4. ↑ Piranha III на сайте army-guide. Архів оригіналу за 21 квітня 2014. Процитовано 20 квітня 2014.
  5. ↑ Objective Force Warrior «Another Look» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2012. Процитовано 21 квітня 2014.
  6. ↑ Stryker. ArmedForces-int.com. 6 березня 2006. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 21 квітня 2014.
  7. ↑ Captain S. Lucas (8 лютого 2005), HELL ON WHEELS: The U.S. Army’s Stryker Brigade Combat Team (PDF), с. 1—2, архів оригіналу (PDF) за 2 жовтня 2012, процитовано 21 квітня 2014
  8. ↑ а б в г д е ж и к Stryker Armored Vehicle. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 3 травня 2014.
  9. ↑ Army Announces Name For Interim Armored Vehicle. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 21 квітня 2014.
  10. ↑ U.S. Army Combat Vehicle Plans Careen From Heavy GCV To «Stryker Lite» [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] — LexingtonInstitute.org, 30 January 2014
  11. ↑ Stryker. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 21 квітня 2014.
  12. ↑ Paul Hornback (March–April 1998). The Wheel versus Track dilemma (PDF). Armor (magazine): 33—34. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2014. Процитовано 11 червня 2014.
  13. ↑ а б в STRYKER BRIGADES Versus THE REALITY OF WAR (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 січня 2021. Процитовано 3 травня 2014.
  14. ↑ MILITARY TRANSFORMATIO [Архівовано 27 березня 2014 у Wayback Machine.]N
  15. ↑ Stryker Brigade completes certification exercise. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 28 травня 2014.
  16. ↑ а б за станом на квітень 2013 року
  17. ↑ Staff Sgt. Marcia Triggs (9 березня 2002). Stryker gets new armor, decreases in weight. US Army. Архів оригіналу за 23 червня 2004. Процитовано 4 червня 2014.
  18. ↑ M1126 Stryker Infantry Carrier Vehicle. inetres.com. Архів оригіналу за 8 лютого 2019. Процитовано 20 квітня 2014.
  19. ↑ Some Stryker tiles fail under fire; maker rushes to fortify vehicles. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 8 січня 2017.
  20. ↑ «GDLS-C provides $39.5 Million order to DEW for Stryker Armour». Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
  21. ↑ а б в г Stryker Armoured Combat Vehicle Family, United States of America. Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 20 квітня 2014.
  22. ↑ Slat Armor for Stryker APC. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 8 січня 2017.
  23. ↑ Bradford, SPC. Lindsey M. (6 червня 2008), General Lee rides again, US Army, архів оригіналу за 14 листопада 2009, процитовано 4 червня 2014
  24. ↑ M1126 Stryker Infantry Carrier Vehicle. Архів оригіналу за 5 грудня 2011. Процитовано 20 квітня 2014.
  25. ↑ а б Army overview. Архів оригіналу за 16 травня 2008. Процитовано 10 червня 2014.
  26. ↑ Stryker medical evaluation vehicle (MEV). Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 20 квітня 2014.
  27. ↑ Stryker 30mm Infantry Carrier Vehicle – Dragoon (ICV-D) (PDF). Director Operational Test and Evaluation. 21 серпня 2019. Процитовано 1 червня 2024.
  28. ↑ Бронемашины Stryker. Планы и проблемы. Результаты эксплуатации. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.
  29. ↑ Tell all the Truth but tell it...slat, Project On Government Oversight, 24 червня 2005, архів оригіналу за 10 червня 2010, процитовано 11 червня 2014
  30. ↑ M1126 Strykers in Combat: Experiences & Lessons, Defense Industry Daily, 11 жовтня 2005, архів оригіналу за 13 червня 2007, процитовано 11 червня 2014
  31. ↑ Gittler, Juliana (10 листопада 2004), Stryker: Bulky Fighting Vehicle Is Winning Over Once-Skeptical Soldiers, архів оригіналу за 5 січня 2013, процитовано 10 жовтня 2010
  32. ↑ Fainaru, Steve (2 квітня 2005). Soldiers Defend Faulted Strykers. Washington Post. Архів оригіналу за 10 листопада 2012. Процитовано 9 жовтня 2010.
  33. ↑ Military Transformation: Army’s Evaluation of Stryker and M-113A3 Infantry Carrier Vehicles Provided Sufficient Data for Statutorily Mandated Comparison (PDF), GAO, May 2003, архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015, процитовано 11 червня 2014
  34. ↑ Improvised Explosive Devices (IEDs) in Iraq and Afghanistan: Effects and Countermeasures, Congressional Research Service [Архівовано 26 вересня 2007 у wayback.archive-it.org], Sept. 25 2006.
  35. ↑ Stryker increases troops’ survivability [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.], U.S. Army 40th Public Affairs Detachment, Jan. 3, 2007.
  36. ↑ Carter, Sara A., «'Kevlar Coffin' A Dangerous Ride: Armored troop carriers unsuited for Afghan duty» [Архівовано 15 липня 2014 у Wayback Machine.]. Washington Times, 5 November 2009, p. 1.
  37. ↑ Hasik, James, «Some real numbers on Stryker performance in Afghanistan» [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.], 5 November 2009
  38. ↑ Hal Bernton and Nancy A. Youssef. «8 U.S. troops die in Afghanistan, making October worst month». Miami Herald
  39. ↑ Ukrainian Stryker Seen In Frontline Video For The First Time. The War Zone. The Drive. 15 серпня 2023.
  40. ↑ На Курщині броня Stryker врятувала десантників. Мілітарний. 23 серпня 2024.
  41. ↑ Attack On Europe: Documenting Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. Oryx Blog. 24 лютого 2022. Процитовано 27 вересня 2024.
  42. ↑ Maass, Ryan (6 грудня 2016). U.S. State Dept. approves sale of Stryker vehicles to Peru. United Press International. Washington, D.C. Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 6 грудня 2016.
  43. ↑ US State Department Approves &668 Million Sale Of Reconditioned Stryker ICVs To Peru. Defence World. 6 грудня 2016. Архів оригіналу за 7 грудня 2016. Процитовано 6 грудня 2016.
  44. ↑ Adams, Ramona (6 грудня 2016). State Dept Approves $668M General Dynamics Stryker Vehicle Sale to Peru. GovCon Wire. Архів оригіналу за 7 грудня 2016. Процитовано 6 грудня 2016.
  45. ↑ Peru Wants US Army Stryker Infantry Carrier Vehicles [Архівовано 1 березня 2017 у Archive.is] — Defensenews.com, 8 December 2016
  46. ↑ Jane's International Defence Review, June 2006, pp. 64–65
  47. ↑ General Dynamics Awarded Contract for Stryker Production. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 13 січня 2017.
  48. ↑ Stryker ECP upgrades [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Armyrecognition.com, August 1, 2012.
  49. ↑ «Army to switch 2 heavy brigades to Strykers», 3 October 2009.
  50. ↑ U.S. Security Cooperation with Ukraine. Процитовано 6 вересня 2024.
  51. ↑ а б Biden Administration Announces Additional Security Assistance for Ukraine. Архів оригіналу за 19 січня 2023. Процитовано 20 січня 2023.
  52. ↑ США схвалили продаж «Страйкерів» Північній Македонії. Ukrainian Military Pages. 17 березня 2021. Архів оригіналу за 17 березня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  53. ↑ Stryker та Bradley: новий пакет допомоги від США. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 13 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  54. ↑ Болгарія закуповує 183 колісних бронемашини Stryker за 1,5 млрд доларів.
  55. ↑ Болгарія закупить американські бойові машини Stryker для свого війська.
  56. ↑ Brannen, Kate. «U.S. Army 'Moving Rapidly' To Add V-Hull to Strykers» [Архівовано 30 липня 2012 у Archive.is]. Defense News, 3 March 2010.
  57. ↑ Rutherford, Emelie. «Army Weighing Quick Fielding of V-Hull Kits For IED-Prone Strykers». Defense Daily, 4 March 2010. subscription article [Архівовано 9 липня 2011 у Wayback Machine.].
  58. ↑ «U.S. Army pushes Stryker modification» [Архівовано 16 квітня 2010 у Wayback Machine.]. UPI, 11 March 2010.
  59. ↑ Lee, Richard. «W-Shaped Hull Patent Application Publication»[недоступне посилання]
  60. ↑ «US Army Awards GD $30 M For Stryker Double-V Hull Production». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 4 червня 2014.
  61. ↑ US Army Outlines Future Improvements for the Stryker. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 11 червня 2014.
  62. ↑ Tiron, Roxana. «Pentagon Tester Says General Dynamics’ New Stryker Needs Fix.» [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Bloomberg News, March 9, 2011.
  63. ↑ Ashton, Adam. «JBLM soldiers get experience with new, safer Stryker vehicles.» [Архівовано 14 вересня 2012 у Archive.is] The Olympian, 24 March 2012.
  64. ↑ «US Army Moves Ahead with V-Hull Strykers». Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 11 червня 2014.
  65. ↑ «AUSA 2012: US Army Quantifies Stryker Double-V Hull». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 червня 2014.
  66. ↑ «Army to field more 'double-V hull' Strykers». Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 11 червня 2014.
  67. ↑ KONGSBERG Awarded Contract from GDLS Supporting US Army Stryker ECP Program [Архівовано 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Kongsberg.com, 9 July 2013
  68. ↑ Army to Test Kongsberg's New Gun on Stryker. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 10 червня 2014.
  69. ↑ Stryker demonstrates potential for increased lethality. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 10 червня 2014.
  70. ↑ а б «Army plans radical upgrade of Stryker brigades» [Архівовано 12 січня 2014 у Wayback Machine.] — Militarytimes.com, 12 January 2014.
  71. ↑ Brannen, Kate. Chiarelli: GCV usually will not weigh its max. Army Times Publishing Company. Процитовано 21 травня 2010.[недоступне посилання з червня 2019]
  72. ↑ 11 by 17.fm (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 квітня 2011. Процитовано 4 червня 2014.
  73. ↑ Laser Stryker: Boeing & GD's Drone-Killing MEHEL At AUSA (VIDEO) [Архівовано 27 жовтня 2016 у Wayback Machine.] — Breakingdefense.com, 5 October 2016
  74. ↑ Army Lasers Will Soon Destroy Enemy Mortars, Artillery and Drones From Strykers [Архівовано 27 жовтня 2016 у Wayback Machine.] — Scout.com/Military, 25 October 2016
  75. ↑ Army Transports Could Carry Lasers By 2018 [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.] — Popsci.com, 26 October 2016
  76. ↑ General Dynamics Land Systems. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 9 листопада 2016.
  77. ↑ German Firm Introduces Stryker Launched Assault Bridge [Архівовано 23 жовтня 2015 у Wayback Machine.] — Defensetech.org, 19 October 2015
  78. ↑ Стрільби БТР-3 в Таїланді
  79. ↑ BTR-4 WITH MOUNTED FIRE UNIT PARUS (BM-7)
  80. ↑ БТР-80А
  81. ↑ Armoured Personnel Carrier
  82. ↑ VBCI
  83. ↑ Patria AMV
  84. ↑ LAV III
  85. ↑ PANDUR II 8x8
  86. ↑ Stryker Armoured Combat Vehicle Family, United States of America
  87. ↑ VBM Freccia
  88. ↑ Lazar 2 8x8 MRAV
  89. ↑ Сербский бронетранспортер Lazar 2
  90. ↑ PARS® 8x8
  91. ↑ TERREX 8x8 Armoured Personnel Carrier
  92. ↑ Type 96
  93. ↑ Type 07
  94. ↑ CM-32 Yunpao

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Defense Acquisitions: The Army's Future Combat Systems’ Features, Risks, and Alternatives. GAO-04-635T. Washington, D.C.: April 1, 2004.
  • Military Transformation: The Army and OSD Met Legislative Requirements for First Stryker Brigade Design Evaluation, but Issues Remain for Future Brigades. GAO-04-188. Washington, D.C.: December 12, 2003.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Stryker

Відео

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Stryker&oldid=43859191