Viverricula indica
| Viverricula indica | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
| Родина: | Віверові (Viverridae) |
| Рід: | Viverricula Hodgson, 1838 |
| Вид: | V. indica
|
| Біноміальна назва | |
| Viverricula indica Geoffroy Saint-Hilaire, 1803
| |
| |
| Мапа поширення виду Viverricula indica | |
Viverricula indica (Цівета мала[1]) — ссавець родини віверових (Viverridae). Діапазон поширення — Південно-Східна Азія: М'янма, Таїланд, Лаос, В'єтнам, Камбоджа, Індія, Бангладеш, Пакистан, Непал, південний Китай, Малайський півострів, а також Шрі-Ланка, північна Суматра, Ява, Балі. Вид був зареєстрований в напів-вічнозелених і листяних лісах, змішаних листяних лісах, бамбукових лісах, чагарникових областях, луках в річковому середовищі проживання та поблизу сіл[2].
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 530–640 мм, довжина хвоста: 300–430 мм, вага: 2–4 кг.
Опис. Загальний колір тіла сірий, світло-сірий або буро-жовтий, з численними темними плямами, які утворюють поздовжні ряди уздовж спини та боків. Хвіст з 6–9 чорними та білими кільцями й довгим блідим кінцем[3]. Лапи, як правило, темно-коричневого або чорного кольору, а груди світліше коричневого або сірого кольору, з невеликим, або відсутнім маркуванням. Самці, як правило, більші, ніж самиці. V. indica відрізняються від близькоспоріднених Viverricula значно меншими розмірами, відсутністю спинного гребеня шерсті, меншим розривом між вухами, коротшою мордочкою.
Веде в першу чергу нічний і наземний спосіб життя, але іноді проявляє активність протягом дня. Поживою для нього є птахи, дрібні ссавці, жаби, рептилії, комахи та фрукти[3].
Мають кілька природних хижаків, найсуттєвіші з них люди й домашні собаки. Вони швидко й добре лазять по деревах. Ховаються в норах протягом більшої частини дня. Якщо їх загнати в кут, вони будуть кусатися й дряпатися кігтями в порядку самооборони.
Тварини солітарні й асоціальні, за винятком шлюбного сезону, але рідко зустрічаються й парами. Парування зазвичай відбувається один раз на рік.
Даних про тривалість життя диких тварин немає. У неволі кілька джерел повідомляють про максимальну тривалість життя 20 років або більше.
Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=38.[4]
Деградація середовища проживання являє собою загрозу, ступінь якої залишається неясною. Вид зареєстрований в багатьох природоохоронних територіях.[2]
- ↑ Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 7 червня 2011.
- ↑ а б Вебсайт МСОП
- ↑ а б Charles M. Françis A field guide to the mammals of South-East Asia — New Holland Publishers, 2008, p. 289
- ↑ Stephen J. O'Brien, Joan C. Menninger, William G. Nash Atlas of mammalian chromosomes — John Wiley and Sons, 2006, P. 502
- Viverricula indica | ARKive
- Shirley, E. 2009. "Viverricula indica" (On-line), Animal Diversity Web [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Ronald M. Nowak. Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 751. — ISBN 0801857899.
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Червоний список МСОП видів із найменшим ризиком (LC)
- Віверові
- Ссавці Азії
- Ссавці Китаю
- Ссавці Непалу
- Ссавці Індії
- Ссавці Шрі-Ланки
- Ссавці Бангладеш
- Ссавці М'янми
- Ссавці Лаосу
- Ссавці Камбоджі
- Ссавці Таїланду
- Ссавці В'єтнаму
- Ссавці Індонезії
- Ссавці Тайваню
- Таксони, описані Етьєном Жоффруа Сент-Ілером
- Тварини, описані 1803