Граната
Грана́та — один з видів вибухової зброї, призначений для ураження живої сили і бойової техніки супротивника уламками й ударною хвилею, що утворюються від вибуху.
Слово граната походить від нім. Granate чи італ. granata («гранат») і пов'язана з тим, що плоди цієї рослини нагадували розривні метальні снаряди формою та червоними зернами, які нагадували шрапнелеві шматки гранати після вибуху[1].
Перші гранати з'явилися у Китаї під час правління династії Сун (960—1279). Вони були керамічними глечиками з порохом, які солдати кидали в бік противника. В Європі гранати почали використовувати при облозі фортець у 16 сторіччі. У 17 сторіччі були створені особливі загони гренадерів, які займалися закидуванням гранат на позиції противника.
У Російській імперії кінця XIX — початку XX «гранатами» називали порожнисті артилерійські снаряди вагою менш ніж 1 пуд[2].
Розрізняють декілька типів гранат:
- Ручна граната (для метання рукою)
- Гранатометна граната, які вистрілюються із спеціальних пристроїв — гранатометів;
- Гвинтівкова граната, які вистрілюються за допомогою особливої насадки або мортирки;
- Артилерійська граната, вид боєприпасу до артилерійської системи.
- Газова граната, на озброєнні спецпідрозділів.
За призначенням гранати розподіляються на:
- протитанкові (фугасні, кумулятивні),
- протипіхотні (осколкові, уламково-фугасні),
- запалювальні,
- гранати спеціального призначення (димові, освітлювальні, сигнальні, світлозвукові тощо).
Гранати також класифікують за принципом детонації. Динамічна (детонація при ударі в ціль) і із затримкою (детонація детонатором із заданою затримкою). Підрив із затримкою здійснюється висмикуванням запобіжної чеки та відпуску скоби — спрацьовує зведений заздалегідь пружинний механізм, і бойок з силою б'є по капсулю з чутливої до ударів речовини (за аналогією з утворенням пострілу з ручної вогнепальної зброї). Вибухаючий капсуль запалює порох в тонкій запальній трубці. Порох горить зі швидкістю приблизно 1 см на секунду і не вимагає кисню, тому граната може вибухнути й під водою. Коли вогонь в запальній трубці досягає детонатора, той вибухає і викликає детонацію вибухової речовини, якою споряджена граната. Залежно від конструкції, запал гранати містить запальну трубку з капсулем і детонатором, а також може містити пружинний механізм з бойком, чекою і спусковою скобою.
| РГД-5 | РГ-42 | РГН | Ф-1 | РГО | РКГ-3Е | |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Тип гранати | Наступальна | Оборонна | Протитанкова | |||
| Характер бойової дії | Осколкова | Кумулятивний спрямований | ||||
| Принцип дії механізму гранати | Дистанційний | Ударно-дистанційний | Дистанційний | Ударно-дистанційний | Ударний | |
| Час горіння запалу, с | 3,2-4,2 | 3,2-4,2 | Миттєве (3,2-4,2) | 3,2-4,2 | Миттєве (3,2-4,2) | Миттєве |
| Радіус убивчої дії, м | до 25 | до 25 | до 25 | до 200 | до 200 | - |
| Маса зарядженої гранати, г | 310 | 420 | 310 | 600 | 565 | 1070 |
| Середня дальність кидка гранати, м | 40-50 | 30-40 | 40-50 | 35-45 | 35-45 | 15-20 |
| Маса ящика з гранатами, кг | 14 | 16 | 14 | 20 | 20 | 24 |
| Кількість гранат і запалів у ящику | 20 | 20 | 20 | 20 | 20 | 12 |
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Граната // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Архів Гранати (Кафедра СФП ННІПСК Національної академії внутрішніх справ)
- Ткачук П.П., Чумакевич В.О., Дробан О.М., Федор Б.С., Євдокімов П.М. Боєприпаси: підручник. — Київ : Вид. дім «СКІФ», 2023. — С. 56-76, 255. — 266 с. — ISBN 978-966-570-851-3.
|
Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
